Частина коштів екологічного податку (ст. 240–250 ПКУ) надходить до місцевих бюджетів. Отже, громади можуть самі інвестувати у стан довкілля на своїй території. Закон дозволяє витрачати ці гроші лише на природоохоронні програми, проєкти та заходи.
На що громада може спрямувати кошти:
Вода та відходи. Модернізація водоочищення, відновлення водойм, сортувальні станції, компостування, роздільний збір. У Бучі станція доочистки стічних вод зменшила скиди фосфатів у річку Ірпінь. На Тернопільщині завдяки станції сортування на полігон потрапляє на 25 % менше відходів.
Озеленення та енергетика. Парки й зелені зони, відновлення лісів, сонячні станції, утеплення будівель. У Хмельницькому після модернізації опалення дитсадок споживає на 40 % менше газу.
Люди та мобільність. Екопросвіта, підтримка громадських ініціатив, велодоріжки, електротранспорт. У Львові діє шкільна програма «ЕкоПатруль».
Землі та техніка. Рекультивація забруднених ґрунтів, спецтехніка, пункти переробки.
Щоб кошти працювали ефективно, громадам варто дотримуватися чотирьох принципів:
– прозоре планування з конкретними показниками;
– громадський контроль і публічні звіти;
– співфінансування з грантів і коштів бізнесу;
– фокус на найбільших джерелах забруднення.
Якщо громада використовує екоподаток системно й відкрито, вона зменшує забруднення, підвищує якість життя мешканців і формує імідж екологічно відповідальної громади.
Джерело: https://ukraine-oss.com/ekologichnyj-podatok-resurs-dlya-vidnovlennya-ta-rozvytku-terytorij-2/
