18 березня 2026 року Верховний Суд у справі №620/7208/24 підтвердив правомірність застосування пониженої ставки податку у розмірі 2% при виплаті процентів на користь кіпрської компанії відповідно до положень Конвенції між Україною та Республікою Кіпр.

Предметом спору стало донарахування податковим органом зобов’язань у зв’язку з висновком про відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) власника доходу. Контролюючий орган виходив із того, що кіпрська компанія виконує посередницьку (транзитну) функцію, оскільки отримані проценти нібито перераховуються на користь інших компаній групи. У зв’язку з цим податковий орган наполягав на застосуванні базової ставки 15% відповідно до Податкового кодексу України.

Платник податків обґрунтовував застосування ставки 2% тим, що нерезидент є податковим резидентом Кіпру, має право на отримання доходу, самостійно розпоряджається отриманими коштами та не має зобов’язань щодо їх подальшого перерахування третім особам. На підтвердження були надані сертифікати резидентства, договірна документація та фінансова звітність.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з позицією яких погодився Верховний Суд, зазначили, що застосування пониженої ставки податку відповідно до міжнародного договору можливе за умови одночасного виконання трьох критеріїв: нерезидент є резидентом відповідної юрисдикції, надано належне підтвердження такого статусу, а також нерезидент є бенефіціарним власником доходу. При цьому бенефіціарний власник визначається як особа, яка не лише формально отримує дохід, але й фактично контролює його та визначає подальшу економічну долю без обов’язку передавати його іншій особі.

Верховний Суд акцентував, що обов’язок доведення обставин, які свідчать про транзитний характер операцій або відсутність у нерезидента фактичного контролю над доходом, покладається на податковий орган. У цій справі контролюючий орган не надав належних доказів на підтвердження своїх висновків, а наведені аргументи були визнані припущеннями.

Суд також зазначив, що наявність корпоративної структури, пов’язаності осіб або здійснення внутрішньогрупового фінансування не є самостійною підставою для висновку про відсутність бенефіціарного статусу. Крім того, сам факт подальшого використання отриманих коштів, зокрема в межах корпоративних операцій, не свідчить про транзитність за відсутності обов’язку їх передачі третім особам.

Окремо Верховний Суд звернув увагу, що застосування кіпрського режиму Notional Interest Deduction (NID) не впливає на визначення статусу бенефіціарного власника та не може розглядатися як підстава для відмови у застосуванні положень міжнародного договору.

За результатами розгляду касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Таким чином, суд підтвердив правомірність застосування платником пониженої ставки податку на підставі Конвенції.

Рішення має практичне значення, оскільки підтверджує сформований підхід Верховного Суду: визначальним критерієм для застосування пільг за міжнародними договорами є фактичний контроль над доходом та відсутність обмежень у його використанні, тоді як формальні ознаки корпоративної структури або припущення щодо руху коштів не можуть бути достатньою підставою для відмови у застосуванні таких пільг.