До цього часу правила факторингу були розпорошені між кількома статтями Цивільного кодексу України та нормативно-правовими актами Національного банку.

Новий Закон уперше комплексно врегульовує цей вид фінансових послуг, визначає його основні поняття, права та обов’язки учасників і встановлює єдині правила здійснення факторингових операцій.

Одночасно Національний банк України вже роз’яснив, як фінансовим компаніям перейти на нові правила. Проте головні зміни пов’язані не з процедурою переоформлення ліцензій, а зі зміною самого підходу до факторингу.

Розглянемо, які саме зміни принесе новий Закон і що вони означатимуть для фінансових компаній.

1. В Україні вперше з’являється окремий Закон про факторинг

Новий Закон уперше комплексно врегульовує факторингову діяльність. Він визначає:

• що таке факторинг;

• хто може бути фактором;

• які права й обов’язки мають сторони;

• порядок укладення та виконання договорів факторингу;

• особливості фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Це означає, що факторинг уперше отримав самостійне законодавче регулювання.

2. Не кожне відступлення права вимоги тепер є факторингом

Це одна з найбільш принципових новел.

Раніше на практиці факторингом нерідко називали практично будь-яке відступлення права вимоги. Новий Закон чітко розмежовує ці поняття.

Факторинг – це насамперед фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги. Саме фінансування є його головною ознакою.

Тому якщо сторони просто продають чи купують право вимоги без надання фінансування, така операція може взагалі не вважатися факторингом і регулюватиметься загальними положеннями Цивільного кодексу.

Для бізнесу це означає, що під час структурування угод уже недостатньо назвати договір факторингом — необхідно, щоб операція відповідала вимогам нового Закону.

Що не вважатиметься факторингом: практичні приклади

Новий Закон чітко визначає, що не кожне відступлення права грошової вимоги є факторингом. Для бізнесу це одна з найважливіших новел, оскільки вона дозволяє чітко відмежувати звичайні цивільно-правові операції від факторингової діяльності.

Продаж дебіторської заборгованості між підприємствами.

Уявімо ситуацію: підприємство поставило товар покупцю, але не бажає чекати оплати та продає право грошової вимоги іншій компанії за ціною, нижчою від суми заборгованості (з дисконтом).

Чи є це факторингом? Не обов’язково.

Якщо така операція здійснюється між звичайними суб’єктами господарювання і не є факторинговою діяльністю фінансової установи, вона оформлюється як відступлення права вимоги відповідно до статей 512–519 Цивільного кодексу України.

Сам по собі продаж права вимоги з дисконтом ще не означає, що сторони уклали договір факторингу. Вирішальне значення має не розмір дисконту, а правова природа операції та те, чи відповідає вона ознакам факторингу, визначеним Законом України «Про факторинг».

Отже, отримувати ліцензію Національного банку України для здійснення такої разової господарської операції не потрібно.

Водночас якщо придбання прав грошової вимоги є не разовою господарською операцією, а здійснюється як професійна діяльність із надання фінансування під відступлення права вимоги, така діяльність вже підпадає під регулювання Закону України «Про факторинг».

Відступлення права вимоги за договорами позики чи кредиту.

Ще один поширений приклад – підприємство відступає право вимоги, що виникло за договором позики або кредиту.

Новий Закон прямо виключає такі правочини зі сфери свого регулювання. Отже, відступлення права вимоги за такими договорами саме по собі не є факторингом і регулюється загальними положеннями Цивільного кодексу України про заміну кредитора у зобов’язанні.

3. Факторинг остаточно відокремили від споживчого кредитування

Ще одна принципова новела полягає в тому, що факторинг більше не використовуватиметься для роботи зі споживчими кредитами.

Після набрання чинності Законом фактор не зможе набувати права вимоги за договорами споживчого кредиту.

Натомість факторинг фактично повертається до свого класичного призначення — фінансування бізнесу. Саме юридичні особи та фізичні особи — підприємці залишаються основними клієнтами факторингових компаній.

Таким чином законодавець остаточно розмежував два різні сегменти фінансового ринку:

• факторинг;

• операції зі споживчим кредитуванням.

4. Змінюються правила для фінансових компаній

Новий Закон безпосередньо впливає і на чинних учасників ринку.

Національний банк уже роз’яснив порядок переходу до нових правил. Зокрема, фінансові компанії матимуть один місяць після набрання чинності Законом, щоб повідомити про намір і надалі здійснювати факторингову діяльність.

Якщо компанія цього не зробить, право на надання факторингових послуг буде виключено з її ліцензії автоматично.

Фактично закон змушує фінансові компанії визначитися, який напрям діяльності вони планують розвивати надалі.

5. Для чинних портфелів передбачено перехідний період

Нові правила не означають, що вже з 30 липня всі операції доведеться припинити.

Для компаній, які мають права вимоги за договорами споживчого кредиту, встановлено шестимісячний перехідний період.

За цей час вони повинні привести свою діяльність у відповідність до нового законодавства та, за необхідності, передати відповідні портфелі іншим учасникам ринку.

Саме тому фінансовим компаніям варто вже зараз оцінити структуру своїх активів і визначити, чи потребуватимуть вони приведення у відповідність до нових вимог.

6. Новий кредитор не завжди зможе збільшити суму боргу

Новий Закон також посилює захист боржників.

Якщо право вимоги перейде до особи, яка не має права надавати відповідну фінансову послугу, вона не зможе після такого переходу нараховувати нові проценти, штрафи, комісії чи інші платежі.

Фактично новий кредитор зможе вимагати лише ту суму, яка існувала на момент переходу права вимоги.

Це має запобігти ситуаціям, коли заборгованість збільшується виключно через зміну кредитора.

7. Основні правила факторингу тепер міститимуться не в Цивільному кодексі

Разом із новим Законом змінюється і Цивільний кодекс України.

Більшість спеціальних норм про факторинг із нього виключаються, а регулювання переноситься до окремого Закону.

Це означає, що саме Закон України «Про факторинг» стане основним документом, до якого доведеться звертатися при укладенні та виконанні факторингових договорів.

Для юристів і фінансових компаній це означає необхідність переглянути не лише типові договори, а й внутрішні процедури.

Що варто зробити фінансовим компаніям уже зараз

Попри те що нові правила почнуть діяти лише з 30 липня 2026 року, підготовку до переходу відкладати не варто.

Доцільно вже зараз:

• проаналізувати чинну бізнес-модель компанії;

• визначитися, чи планує компанія здійснювати факторингову діяльність;

• перевірити, чи є у портфелі права вимоги за договорами споживчого кредиту;

• переглянути типові договори та внутрішні процедури;

• підготуватися до повідомлення Національного банку про свій вибір.

Висновок

Новий Закон України «Про факторинг» — це не просто оновлення окремих правил. Він змінює сам підхід до регулювання факторингових операцій, чітко визначає їх правову природу та розмежовує факторинг і споживче кредитування.

Для фінансових компаній це означає необхідність переглянути власну бізнес-модель, структуру активів і договірну базу. Саме тому підготовку до переходу варто розпочати вже зараз, щоб своєчасно адаптуватися до нових вимог законодавства та уникнути зайвих регуляторних ризиків після набрання Законом чинності.

Спеціально для Oboz.ua

Основна зміна полягає у доповненні класифікатора ознак пов’язаності осіб (Додаток 2 до Порядку) двома новими кодами – 525 і 526, які відображають критерій економічної пов’язаності, запроваджений Законом № 3813-IX до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПКУ та застосовуваний починаючи зі звітного періоду 2025 року:

• код 525 застосовується, якщо доходи (виручка) юридичної особи – резидента від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) окремому нерезиденту протягом календарного року становлять 75 і більше відсотків доходів такого резидента від реалізації всім нерезидентам, за умови, що ці доходи становлять 50 і більше відсотків загальної суми його доходу від реалізації (за вирахуванням непрямих податків);
• код 526 застосовується, якщо вартість продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної резидентом в окремого нерезидента протягом календарного року, становить 75 і більше відсотків вартості придбаного у всіх нерезидентів, за умови, що ці операції становлять 50 і більше відсотків загальної вартості придбаного резидентом.

За наявності таких ознак сторони визнаються пов’язаними для цілей трансфертного ціноутворення навіть за відсутності корпоративного зв’язку, а відповідні операції з нерезидентом можуть визнаватися контрольованими згідно з підпунктом «а» підпункту 39.2.1.1 ПКУ – за одночасного дотримання вартісних критеріїв підпункту 39.2.1.7 ПКУ (річний дохід понад 150 млн грн та обсяг операцій з контрагентом понад 10 млн грн).

Наказом внесено й інші зміни:

• у Додатку до Звіту коди ознак пов’язаності зазначаються з інтервалу 501–518, 523, 524, 525, 526;
• розділ VI Порядку доповнено пунктами 8 і 9, які визначають порядок розкриття показників концентрації за кодами 525 і 526 (у гривнях та у відсотках із точністю до другого знака після коми);
• в абзаці другому пункту 11 розділу IV Порядку слова «у графі 7» замінено словами «у графі 6».

Платники, які підпадають під нові критерії економічної пов’язаності, з 2025 звітного року зобов’язані визнавати відповідні операції контрольованими та відображати їх у Звіті про контрольовані операції, який за 2025 рік подається до 1 жовтня 2026 року.

Звертаємо увагу, що станом на 23.07.2026 оновлені електронні форми Звіту про контрольовані операції в Електронному кабінеті платника ще не оприлюднені, тому подання звіту за новою редакцією форми наразі технічно неможливе.

Ключова новація – розділення Податкового розрахунку на дві окремі форми залежно від статусу податкового агента: окремо для юридичних осіб та окремо для фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Оновлено структуру Розрахунку та запроваджено нові додатки – ФІЗ-Д1, ФІЗ-4ДФ, ФІЗ-Д5 і ФІЗ-Д6.

Застосування нових форм починається з 1 серпня 2026 року для звітування:

• податкових агентів (крім ФОП та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) – за липень 2026 року;
• фізичних осіб – підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність – з поданням нового квартального Розрахунку із розбивкою показників за місяцями кварталу.

До цього часу ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, можуть продовжувати подавати Розрахунок за чинною місячною формою, оскільки квартальна форма ще не застосовується. Наразі ДПС приймає та опрацьовує такі Розрахунки за квітень – червень 2026 року.

Дублювати звітність не потрібно:

• якщо Розрахунок уже подано за всі місяці за місячною формою, повторно подавати його після запровадження квартальної форми не потрібно;
• якщо ж звітність за місячною формою подана не за всі місяці кварталу, квартальний Розрахунок необхідно подати лише за ті місяці, за які звітність не подавалася.

Звертаємо увагу, що до 10 серпня 2026 року необхідно прозвітувати вже за ІІ квартал 2026 року. Як і раніше, Розрахунок подається лише у разі нарахування або виплати доходів фізичним особам у звітному періоді.

Такий підхід до початку застосування нових форм узгоджується з пунктом 46.6 статті 46 ПКУ, за яким у разі зміни форм податкової звітності нові форми набирають чинності для складання звітності за податковий період, наступний за періодом їх оприлюднення. Саме тому нові форми застосовуються не з дати набрання чинності наказами, а починаючи зі звітування за липень 2026 року.

Водночас останні роз’яснення Держстату свідчать, що для багатьох підприємств перехід не буде автоматичним. Якщо між чинним КВЕД-2010 та новою класифікацією NACE 2.1-UA відсутня пряма відповідність, новий КВЕД доведеться визначати самостійно та вносити відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.

Чому автоматична заміна працюватиме не для всіх?

Нова класифікація NACE 2.1-UA суттєво деталізує окремі види економічної діяльності. Якщо раніше одному КВЕДу відповідав один вид діяльності, то тепер окремі коди поділені на декілька більш вузьких категорій.

У такій ситуації жодна автоматична система не може визначити, який саме новий код відповідає діяльності конкретного підприємства, адже лише підприємство знає, який вид економічної діяльності фактично здійснюється. Якщо одному старому КВЕДу відповідає кілька нових кодів, зробити правильний вибір без аналізу діяльності неможливо.

Тому у випадках, коли між старим і новим класифікатором відсутня відповідність «один до одного», бізнесу доведеться не просто змінити номер КВЕДу, а фактично ще раз оцінити свою діяльність, самостійно визначити відповідний код та внести зміни до Єдиного державного реєстру.

Якому бізнесу варто перевірити свої КВЕДи насамперед?

Найбільшу увагу варто приділити тим видам діяльності, для яких у новій класифікації одному старому КВЕДу відповідає декілька нових кодів.

Така ситуація найчастіше виникатиме у сферах, що активно розвивалися останніми роками, зокрема в ІТ, електронній комерції, цифрових сервісах, логістиці, рекламі, маркетингу та консалтингу.

Саме підприємствам із цих сфер варто вже зараз перевірити, чи має їхній чинний КВЕД однозначну відповідність у новій класифікації NACE 2.1-UA.

Чому це важливо не лише для статистики?

На перший погляд може здатися, що зміна КВЕДів стосується виключно державної статистики. Насправді ж для багатьох підприємств правильно визначений код виду економічної діяльності має цілком практичне значення.

Від нього можуть залежати можливість застосування окремих режимів оподаткування, отримання ліцензій і дозвільних документів, участь у публічних закупівлях, а також взаємодія з банками, контрагентами та державними органами.

Зокрема, для платників єдиного податку законодавство прямо пов’язує право застосовувати спрощену систему оподаткування з видами діяльності, зазначеними в Єдиному державному реєстрі.

Крім того, КВЕДи використовуються під час:

• державної реєстрації;

• отримання окремих ліцензій і дозвільних документів;

• участі у публічних закупівлях;

• подання статистичної звітності;

• взаємодії з банками та контрагентами.

Саме тому вибір нового КВЕДу не варто сприймати як суто технічну процедуру. Якщо внаслідок переходу на NACE 2.1-UA буде обрано код, який не відповідає фактично здійснюваній діяльності, це може спричинити практичні труднощі вже після завершення перехідного періоду.

Як проходитиме перехід?

Перехід на нову класифікацію NACE 2.1-UA здійснюватиметься поетапно.

2026 рік визначено як перехідний період. У цей час державні органи адаптуватимуть свої інформаційні системи, забезпечуватимуть зіставлення чинних кодів КВЕД-2010 із новою класифікацією та впроваджуватимуть відповідні електронні сервіси.

Саме перехідний період дає бізнесу можливість без поспіху перевірити, чи має чинний КВЕД пряму відповідність у новій класифікації. Якщо такої відповідності немає, підприємству або ФОП необхідно буде самостійно визначити новий код та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.

Із 1 січня 2027 року NACE 2.1-UA офіційно набуде чинності та замінить КВЕД-2010.

Що варто зробити вже зараз?

Хоча нова класифікація набуде чинності лише з 1 січня 2027 року, бізнес уже зараз має достатньо часу, щоб без поспіху перевірити свої КВЕДи та визначити, чи потребуватимуть вони самостійного оновлення.

Уже зараз бізнесу доцільно:

• перевірити відповідність своїх КВЕДів новій класифікації;

• з’ясувати, чи зберігається відповідність “один до одного”;

• оцінити, чи потрібно буде самостійно визначати новий КВЕД;

• за необхідності підготуватися до внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Такий аналіз допоможе уникнути поспішних рішень наприкінці перехідного періоду та забезпечить безперервність діяльності після запровадження нової класифікації.

Висновок

Найголовніше, що варто врахувати бізнесу вже сьогодні, — далеко не всі підприємства перейдуть на нові КВЕДи автоматично.

Якщо між старим та новим класифікатором відсутня пряма відповідність, новий код виду економічної діяльності доведеться визначати самостійно.

Саме тому перехідний період варто використати не лише для ознайомлення з новою класифікацією, а й для перевірки фактично здійснюваних видів економічної діяльності та, за необхідності, завчасної підготовки до внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Такий підхід дозволить без поспіху підготуватися до переходу на NACE 2.1-UA та забезпечити безперервність діяльності після запровадження нової класифікації.

Чи припиняються майнові права автоматично, чи Закон України № 2174-IX лише зупиняє перебіг процесуальних строків для вчинення окремих дій?

Для багатьох компаній патенти є одним із ключових нематеріальних активів. Саме тому відповідь на це питання має не лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення.

У постанові від 30 квітня 2026 року Верховний Суд уперше чітко відповів на це питання та сформував правову позицію, яка може мати значення для багатьох власників патентів.

У чому полягав спір?

Компанія звернулася до суду після того, як Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) відмовив у державній реєстрації додаткової охорони патенту на винахід.

Позиція державного органу була простою.

На думку УКРНОІВІ, строк дії патенту закінчився ще у березні 2023 року, тобто після спливу встановлених законом двадцяти років. Відповідно, на момент подання заяви про додаткову охорону у 2025 році патент уже не існував, а тому й підстав для надання додаткової охорони не було.

Компанія, своєю чергою, посилалася на Закон України № 2174-IX, який був прийнятий після початку повномасштабної війни.

На її думку, оскільки строк чинності патенту спливав саме під час воєнного стану, майнові права інтелектуальної власності продовжували залишатися чинними до припинення або скасування воєнного стану.

Саме це питання й стало предметом розгляду Верховного Суду.

Що стверджував УКРНОІВІ

Основний аргумент відповідача зводився до того, що Закон № 2174-IX регулює виключно процесуальні строки.

Тобто він дозволяє власникам патентів подати заяву, сплатити збір чи виконати інші необхідні дії після завершення воєнного стану.

Однак, на думку УКРНОІВІ, цей Закон не продовжує строк чинності самих майнових прав інтелектуальної власності.

Інакше кажучи, після спливу двадцятирічного строку патент автоматично припиняється незалежно від того, діє воєнний стан чи ні.

Верховний Суд не погодився

Суди всіх інстанцій підтримали позивача, а Верховний Суд остаточно погодився з таким підходом.

Ключові висновки суду заслуговують окремої уваги:

1. Закон № 2174-IX поширюється не лише на процесуальні строки

Найважливіший висновок постанови полягає саме в цьому.

Верховний Суд зазначив, що Закон № 2174-IX прямо передбачає збереження чинності майнових прав інтелектуальної власності, строк яких спливає під час воєнного стану.

Тобто йдеться не лише про перенесення строків для подання документів чи виконання процедурних дій.

Саме такий підхід став ключовим для вирішення всієї справи.

2. Патент не припиняється автоматично

Оскільки строк дії патенту припадав на період воєнного стану, він не міг вважатися припиненим після закінчення стандартного двадцятирічного строку.

Верховний Суд прямо зазначив, що майнові права інтелектуальної власності залишаються чинними до дня, наступного за днем припинення або скасування воєнного стану.

Таким чином, формальний сплив строку сам по собі ще не означає припинення прав.

3. Право на додаткову охорону також зберігається

Оскільки патент залишався чинним, його власник не втратив можливості звернутися за отриманням сертифіката додаткової охорони.

Верховний Суд також звернув увагу, що додаткова охорона має компенсаційний характер.

У сфері фармацевтичних винаходів фактичне використання патенту часто можливе лише після багаторічної процедури державної реєстрації лікарського засобу.

Саме тому законодавство і передбачає механізм продовження охорони таких винаходів.

Що це означає для власників патентів?

Постанова Верховного Суду має практичне значення насамперед для тих власників патентів, строк чинності яких спливав уже після запровадження воєнного стану.

Правова позиція Верховного Суду дає змогу зробити кілька важливих практичних висновків.

По-перше, сам факт спливу встановленого законом строку дії патенту під час воєнного стану ще не означає автоматичного припинення майнових прав інтелектуальної власності.

По-друге, державні органи не можуть виходити лише з формального закінчення строку дії патенту, якщо застосуванню підлягає Закон № 2174-IX.

По-третє, власники патентів отримали додатковий аргумент у спорах щодо можливості реалізації прав, які залежать від чинності патенту, зокрема щодо отримання додаткової охорони.

Водночас ця постанова не означає автоматичного вирішення будь-яких спорів у сфері інтелектуальної власності. У кожному конкретному випадку необхідно враховувати вид об’єкта права інтелектуальної власності, спеціальне законодавство та особливості відповідних правовідносин.

Чому ця постанова важлива?

До ухвалення цієї постанови практика застосування Закону № 2174-IX залишалася неоднозначною.

Одні вважали, що він лише “заморожує” строки для вчинення окремих процедурних дій.

Інші виходили з того, що законодавець мав на меті забезпечити безперервність охорони самих майнових прав інтелектуальної власності.

Верховний Суд фактично підтримав саме другий підхід.

Це важливо, оскільки від чинності патенту можуть залежати й інші права його власника, а не лише можливість отримання додаткової охорони.

Висновок

Постанова Верховного Суду виходить далеко за межі спору щодо одного фармацевтичного патенту.

Фактично Суд уперше на рівні касаційної інстанції чітко роз’яснив, що Закон України № 2174-IX поширюється не лише на строки для вчинення процедурних дій, а й на строки чинності самих майнових прав інтелектуальної власності.

Іншими словами, якщо строк чинності патенту спливає під час воєнного стану, сам по собі цей факт ще не означає припинення майнових прав інтелектуальної власності.

Фактично Верховний Суд підтвердив принципову ідею: воєнний стан не повинен позбавляти власника патенту його прав лише через сплив календарного строку, якщо закон прямо передбачає їх збереження.

Саме цей правовий висновок, найімовірніше, стане орієнтиром для вирішення подальших спорів щодо застосування Закону України № 2174-IX та сприятиме формуванню більш передбачуваної практики захисту прав інтелектуальної власності в умовах воєнного стану.

Спеціально для Oboz.ua

Протягом проєкту учасники виконували практичні завдання, аналізували реальні кейси, переймали досвід експертів AC Crowe Ukraine та демонстрували свої професійні й особисті компетенції. Найкращим підтвердженням їхніх результатів стали 15 пропозицій оплачуваного стажування в AC Crowe Ukraine.

У межах досягнення Цілі сталого розвитку ООН №4 «Якісна освіта» проєкт «10 днів в аудиті» є важливою складовою нашої стратегії сталого розвитку. Ми переконані, що інвестиції в освіту, менторство та прозорий відбір сприяють розвитку нового покоління професіоналів, зміцнюють аудиторську спільноту та допомагають зберігати інтелектуальний потенціал України!

Оновлена редакція Основних напрямів спрямована на:

• забезпечення фінансової стійкості банків державного сектору та мінімізацію потенційних фіскальних ризиків;
• управління непрацюючими активами та покращення корпоративного управління;
• поступове скорочення частки держави у банківському секторі.

Під час дії військового стану цілями банків державного сектору першочергово визначено фінансування підприємств оборонно-промислового комплексу, критичної енергетичної інфраструктури, аграрного сектору, переробної промисловості, прифронтових регіонів, а також іпотечного кредитування для забезпечення громадян житлом.

Окрім цього, оновлена версія документу також передбачає:

• актуалізацію індивідуальних стратегій: кожен банк державного сектору має оновити власну індивідуальну стратегію до кінця 2026 року;
• запровадження щорічного оцінювання наглядових рад з метою підвищення їхньої ефективності;
• банки мають знизити рівень непрацюючих активів, зокрема, через продаж топ-3 непрофільних активів та врегулювання топ-3 непрацюючих кредитів до кінця 2027 року;
• передбачено продаж пакетів акцій АБ «УКРГАЗБАНК» та АТ «Сенс Банк» інвесторам. Продаж АТ КБ «ПриватБанк» допускається після завершення воєнного стану.

Також з метою забезпечення оперативного реагування на ризики, що пов’язані з недоброчесною діяльністю окремих незалежних членів наглядових рад (зокрема ризики доброчесності, репутаційні ризики), передбачується розширення переліку підстав щодо їх звільнення, зберігаючи при цьому принцип незалежності наглядових рад від операційного втручання у їх діяльність.

Однак у червні 2026 року Верховний Суд сформував правову позицію, яка може вплинути на тисячі аналогічних спорів.

Йдеться про першу постанову Верховного Суду, в якій детально проаналізовано питання застосування РРО саме до моделі інтернет-торгівлі з оплатою товару через NovaPay під час його отримання.

Як усе починалося: штраф, який міг знищити бізнес

Харківський підприємець роками продавав автомобільні шини та диски через інтернет. Схема проста і знайома мільйонам українців: замовляєш на сайті, отримуєш у відділенні Нової Пошти, оплачуєш через NovaPay — гроші йдуть на рахунок продавця.

Підприємець не приховував доходів і не працював «у тіні». Усі кошти надходили на його розрахунковий рахунок, а податки сплачувалися в повному обсязі.

Але у 2024 році ДПС провела перевірку і вирішила: раз не застосовував касовий апарат (РРО) при кожному продажу — значить, порушував закон. Результат — штраф 92 394 451,94 грн за операції на суму понад 93 мільйони гривень.

Адміністративне оскарження результату не дало — ДПС України штраф залишила в силі. Справа пішла до суду.

Що казала податкова: «РРО мав бути завжди»

Позиція ДПС була жорсткою і, треба визнати, не позбавленою певної логіки: продавець зобов’язаний проводити розрахункові операції через РРО. Покупець платить — продавець повинен провести розрахункову операцію через РРО та видати фіскальний чек. Саме такою була позиція контролюючого органу.

Те, що гроші надходять не напряму від покупця, а через фінансового посередника NovaPay — на думку податкової, значення не має. Посередник лише «спрощує отримання оплати», але не звільняє продавця від касового апарата.

Більше того, ДПС стверджувала, що слово «тощо» у визначенні «розрахункової операції» дозволяє відносити до неї будь-які надходження від покупців — у тому числі через платіжних посередників.

Фактично податковий орган запропонував розширене тлумачення Закону про РРО, виходячи не з буквального змісту його положень, а з власного розуміння мети такого регулювання.

Що вирішили суди: Верховний Суд не погодився з позицією ДПС

Харківський окружний адміністративний суд, Другий апеляційний суд, і врешті-решт Верховний Суд — всі троє дійшли одного висновку: підприємець не порушував закон.

Ключові аргументи, які переконали суди:

1. Не було «розрахункової операції» в юридичному розумінні

Закон про РРО чітко визначає: розрахункова операція — це приймання від покупця готівки, платіжних карток або чеків за місцем реалізації товару. Підприємець нічого подібного не робив. Гроші надходили на його банківський рахунок від фінансової установи — тобто як безготівкові надходження від юридичної особи.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що продавець не приймає оплату безпосередньо від покупця. Розрахунок із покупцем здійснює фінансова установа, тоді як продавець лише отримує безготівковий переказ від цієї установи на власний рахунок. Саме на цьому розмежуванні Верховний Суд фактично побудував усю свою правову позицію.

2. Передача товару перевізнику ще не означає завершення продажу

Верховний Суд звернув увагу на принциповий момент: коли підприємець передає товар Новій Пошті без передоплати, він ще не знає, чи покупець взагалі його отримає та оплатить. Покупець може відмовитися від товару, а відтак договір купівлі-продажу ще не є виконаним.

Фактично Верховний Суд погодився, що вимога сформувати фіскальний чек ще до моменту, коли покупець прийняв рішення отримати товар і здійснив його оплату, суперечить самій логіці дистанційної торгівлі.

Саме тому в момент передачі товару перевізнику у продавця ще відсутні підстави для проведення розрахункової операції через РРО.

3. Мета РРО — прозорість обліку, а не формальні чеки

Суди виходили з того, що мета застосування РРО полягає не у формальному друку фіскальних чеків, а у забезпеченні повного обліку грошових розрахунків та недопущенні приховування доходів.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що під час перевірки податковий орган не встановив жодних фактів приховування доходів, необлікованої виручки чи розбіжностей між отриманими коштами та задекларованими доходами. Фактично єдиною підставою для застосування штрафу стала інша юридична оцінка способу отримання оплати.

І насамкінець варто поставити просте запитання: навіщо взагалі існує РРО?

Відповідь очевидна — для контролю за готівковими розрахунками, які складніше відстежити. Саме тому касовий апарат потрібен там, де існує ризик приховування виручки або проведення розрахунків поза офіційним обліком.

Якщо ж оплата здійснюється у безготівковій формі, ситуація принципово інша. Кожна операція проходить через ліцензовану фінансову установу, фіксується банківською системою та зараховується на банківський рахунок продавця. За потреби податковий орган може отримати інформацію про такі платежі у встановленому законом порядку.

Саме тому виникає закономірне питання: чи досягається мета застосування РРО, якщо всі розрахунки й без того повністю простежуються?

Інакше виходить парадоксальна ситуація: держава вже має у своєму розпорядженні всю інформацію про рух коштів, але водночас вимагає застосування ще одного інструменту контролю тих самих операцій.

Це все одно що перевіряти квиток у метро в людини, яка приїхала власним автомобілем. Формально контроль здійснюється, але перевіряється те, що жодним чином не пов’язане з метою такого контролю.

По суті, саме цю логіку підтримав Верховний Суд, зазначивши, що застосування РРО не може перетворюватися на самоціль, якщо спосіб здійснення розрахунків і без того забезпечує повну простежуваність руху коштів.

4. «Тощо» — не carte blanche для довільного тлумачення

Щодо аргументу про «тощо» у визначенні розрахункової операції — Верховний Суд був прямий: якщо законодавець хотів включити операції через платіжних посередників до категорії розрахункових — мав це прямо написати. Неточність закону не може тлумачитись на шкоду платнику.

Найважливіше: що це означає для бізнесу

Якщо модель вашої роботи відповідає тій, яку аналізував Верховний Суд, ця постанова може стати вагомим аргументом у спорі з податковим органом.

Водночас її висновки не слід поширювати на всі випадки інтернет-торгівлі.

Верховний Суд досліджував конкретну модель продажу товарів: через інтернет, з доставкою Новою Поштою, коли покупець оплачував товар під час його отримання через NovaPay, без здійснення попередньої оплати, а продавець отримував кошти від фінансової установи на свій банківський рахунок.

Саме тому суд окремо звернув увагу, що:

• висновки постанови сформульовані з урахуванням саме цієї моделі розрахунків;

• якщо покупець оплачує товар банківською карткою до його отримання, правова оцінка може бути іншою, а застосування РРО — обов’язковим;

• використання LiqPay, WayForPay або інших сервісів онлайн-еквайрингу також потребує окремого аналізу з огляду на спосіб здійснення розрахунків.

Системна проблема: закон відстає від реальності

Верховний Суд відверто визнав: законодавство про РРО не встигає за розвитком електронної торгівлі і має прогалини. Ще наприкінці 2021 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів визнавав, що питання застосування РРО при продажах через служби доставки «не має чіткого законодавчого врегулювання». Минуло чотири роки — і нічого не змінилося.

Натомість змінилася тактика податкової: замість того щоб чекати на законодавче врегулювання, ДПС почала масово штрафувати підприємців за схеми роботи, які роками ніхто не забороняв.

Подібна практика свідчить про те, що за наявності законодавчих прогалин податкові органи нерідко компенсують їх шляхом максимально широкого тлумачення норм Закону про РРО.

Практичне значення постанови

Постанова Верховного Суду має важливе практичне значення насамперед для тих підприємців, які здійснюють інтернет-торгівлю з доставкою товарів через Нову Пошту та оплатою через NovaPay під час отримання товару.

Якщо податковий орган ставить під сумнів правомірність незастосування РРО саме за такої моделі роботи, правова позиція Верховного Суду може стати одним із ключових правових аргументів під час адміністративного або судового оскарження.

Водночас кожну конкретну ситуацію необхідно оцінювати окремо, оскільки застосування РРО залежить від способу здійснення розрахунків та фактичних обставин господарської операції.

Висновок:

Ця постанова виходить далеко за межі індивідуального спору між підприємцем і податковим органом. Вона формує новий підхід до оцінки операцій, за яких покупець оплачує товар через фінансового посередника під час його отримання, та може суттєво вплинути на подальшу практику застосування законодавства про РРО в електронній торгівлі.

Хоча постанова була ухвалена за результатами спору щодо одного підприємця, системна проблема нікуди не зникла. Поки законодавець не врегулює питання застосування РРО в інтернет-торгівлі, підприємці й надалі можуть стикатися з аналогічними претензіями контролюючих органів.

Фактично Верховний Суд уперше на рівні касаційної інстанції чітко розмежував розрахункову операцію між покупцем і фінансовою установою та подальший безготівковий переказ коштів продавцю. Саме ця правова позиція формує новий підхід до застосування законодавства про РРО та, імовірно, стане орієнтиром для вирішення аналогічних спорів у сфері електронної торгівлі.

Спеціально для Oboz.ua

Зміст таких звернень майже однаковий.

Податкова служба встановлює факт здійснення операцій із нерезидентами, організаційно-правова форма яких включена до Переліку організаційно-правових форм нерезидентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 480 (далі – Перелік № 480), після чого пропонує платнику надати пояснення щодо причин невідображення відповідного коригування фінансового результату або навіть подати уточнюючу податкову декларацію.

Фактично йдеться про нову хвилю масових інформаційних розсилок, які отримують як великі, так і середні платники податків.

У чому проблема?

На перший погляд такі листи можуть виглядати цілком логічними.

Однак якщо уважно проаналізувати норми Податкового кодексу України, виникає питання: чи справді сам факт здійснення операції з нерезидентом із Переліку № 480 свідчить про наявність порушення?

Відповідь очевидна – ні.

І саме в цьому полягає головна проблема таких запитів.

Більше того, сама конструкція пп. 140.5.4 ПКУ передбачає необхідність аналізу обставин конкретної операції. Тому неможливо зробити висновок про наявність порушення виключно на підставі інформації про організаційно-правову форму контрагента.

Включення організаційно-правової форми нерезидента до Переліку № 480 саме по собі не є достатньою підставою для висновку про необхідність застосування різниці, передбаченої пп. 140.5.4 ПКУ.

Підпункт 140.5.4 Податкового кодексу України не встановлює автоматичного обов’язку здійснювати коригування фінансового результату лише через те, що контрагент має певну організаційно-правову форму.

Сам Кодекс передбачає винятки, зокрема якщо платник може підтвердити відповідність умов операції принципу «витягнутої руки» або якщо нерезидент фактично сплачує корпоративний податок у країні своєї реєстрації.

Тобто для висновку про наявність чи відсутність порушення необхідний аналіз конкретних обставин операції.

Податкова фактично пропонує платнику самому довести свою правоту

Особливість таких листів полягає в тому, що податковий орган зазвичай не стверджує про встановлене порушення.

Натомість платнику повідомляють про наявність певної операції та пропонують:

• надати пояснення;

• підтвердити застосування винятків;

• надати додаткові документи;

• а інколи навіть самостійно подати уточнюючу декларацію.

Фактично відбувається зміщення акценту з перевірки обставин контролюючим органом на необхідність самостійного доведення платником правильності своєї позиції.

Натомість платнику пропонується самостійно проаналізувати власні операції, оцінити наявність підстав для застосування винятків та надати документи на підтвердження своєї позиції.

Чи зобов’язаний платник надавати всю запитувану інформацію

На практиці окремі запити містять вимоги надати:

• документи щодо операцій з нерезидентами;

• документацію з трансфертного ціноутворення;

• підтвердження сплати корпоративного податку нерезидентом;

• довідки про податкове резидентство контрагента;

• бухгалтерські документи щодо відповідних операцій.

При цьому далеко не завжди податковий орган пояснює, які саме обставини свідчать про можливе порушення та на підставі яких даних зроблено відповідні висновки.

Особливу увагу привертають випадки, коли податкові органи запитують документацію з трансфертного ціноутворення, підтвердження сплати нерезидентом корпоративного податку або інші документи, необхідні для застосування винятків із пп. 140.5.4 ПКУ.

При цьому не завжди враховується, що обов’язок щодо підготовки або отримання таких документів виникає за наявності передбачених законодавством підстав, а не автоматично щодо кожної операції з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480.

Фактично єдиною підставою для направлення запиту часто стає наявність зовнішньоекономічної операції з контрагентом певної організаційно-правової форми.

Однак сам по собі цей факт ще не підтверджує ані порушення податкового законодавства, ані обов’язок здійснення коригування фінансового результату.

Чому така практика викликає запитання?

Податковий кодекс України передбачає чіткі підстави та процедури для отримання контролюючим органом інформації від платників податків. Водночас сам факт здійснення операції з нерезидентом із Переліку № 480 ще не свідчить про наявність порушення або про обов’язок платника здійснити відповідне коригування фінансового результату.

Натомість масове розсилання подібних листів фактично створює ситуацію, коли платнику пропонується доводити відсутність порушення ще до початку будь-яких контрольних заходів.

Особливо дивно виглядають випадки, коли податковий орган прямо натякає на необхідність подання уточнюючої декларації без проведення перевірки та без встановлення конкретних порушень.

Такий підхід більше нагадує превентивний тиск на платників податків, ніж реалізацію передбачених законом процедур податкового контролю.

Що робити бізнесу?

Отримання такого запиту не означає автоматичної наявності податкового порушення.

Перед наданням відповіді доцільно:

• проаналізувати характер відповідної операції;

• перевірити наявність підстав для застосування винятків із пп. 140.5.4 ПКУ;

• оцінити наявні документи щодо нерезидента;

• перевірити відповідність запиту вимогам Податкового кодексу України;

• сформувати правову позицію щодо обсягу інформації, яка дійсно підлягає наданню.

У багатьох випадках сам факт отримання такого запиту ще не свідчить про будь-які ризики донарахувань.

Висновок

Схоже, що податкові органи розпочали чергову кампанію масового листування з платниками податків щодо застосування підпункту 140.5.4 Податкового кодексу України.

Водночас сама наявність операції з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, не означає автоматичного виникнення податкових різниць або порушення вимог законодавства.

Тому отримання такого запиту ще не означає наявності податкового ризику або помилки у звітності.

У кожному випадку доцільно окремо оцінювати обґрунтованість вимог контролюючого органу та перевіряти, чи дійсно існують підстави для застосування різниць, передбачених пп. 140.5.4 ПКУ.

Фактично такі запити самі по собі не підтверджують наявність порушення, а лише свідчать про підвищену увагу контролюючих органів до операцій із нерезидентами певних організаційно-правових форм.

Спеціально для Oboz.ua

Документальні планові перевірки проводяться відповідно до статті 77 Податкового кодексу України, а порядок формування та коригування плану-графіка визначено Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 №524. План-графік на поточний рік оприлюднюється на офіційному вебсайті ДПС до 25 грудня попереднього року та може коригуватися протягом року – саме таке чергове оновлення відбулося у червні.

За результатами коригування до плану-графіка включено:

• Розділи I та II – 3481 суб’єкт, зокрема юридичні особи (розділ I) – 3324; фінансові установи, постійні представництва та представництва нерезидентів (розділ II) — 157;
• Розділ III (фізичні особи) – 1019 осіб, із розподілом за обсягом річного доходу: І група (до 20 млн грн) – 675; ІІ група (від 20 до 100 млн грн) – 284; ІІІ група (понад 100 млн грн) – 60;
• Розділ IV (юридичні особи – щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати ПДФО, військового збору та єдиного внеску) – 260 платників.

Разом за всіма розділами – 4760 суб’єктів господарювання.

Найбільші зміни торкнулися Розділів I та II: порівняно з попередньою (березневою) редакцією до плану-графіка додано 155 суб’єктів і водночас виключено 58 (3326 залишилися в обох редакціях).

Платникам доцільно перевірити свою наявність в оновленому плані-графіку на офіційному вебсайті ДПС. Нагадуємо, що про проведення документальної планової перевірки платнику має бути вручено (надіслано) копію наказу та письмове повідомлення із зазначенням дати початку перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня її проведення (пункт 77.4 статті 77 ПКУ).