Протягом проєкту учасники виконували практичні завдання, аналізували реальні кейси, переймали досвід експертів AC Crowe Ukraine та демонстрували свої професійні й особисті компетенції. Найкращим підтвердженням їхніх результатів стали 15 пропозицій оплачуваного стажування в AC Crowe Ukraine.

У межах досягнення Цілі сталого розвитку ООН №4 «Якісна освіта» проєкт «10 днів в аудиті» є важливою складовою нашої стратегії сталого розвитку. Ми переконані, що інвестиції в освіту, менторство та прозорий відбір сприяють розвитку нового покоління професіоналів, зміцнюють аудиторську спільноту та допомагають зберігати інтелектуальний потенціал України!

Оновлена редакція Основних напрямів спрямована на:

• забезпечення фінансової стійкості банків державного сектору та мінімізацію потенційних фіскальних ризиків;
• управління непрацюючими активами та покращення корпоративного управління;
• поступове скорочення частки держави у банківському секторі.

Під час дії військового стану цілями банків державного сектору першочергово визначено фінансування підприємств оборонно-промислового комплексу, критичної енергетичної інфраструктури, аграрного сектору, переробної промисловості, прифронтових регіонів, а також іпотечного кредитування для забезпечення громадян житлом.

Окрім цього, оновлена версія документу також передбачає:

• актуалізацію індивідуальних стратегій: кожен банк державного сектору має оновити власну індивідуальну стратегію до кінця 2026 року;
• запровадження щорічного оцінювання наглядових рад з метою підвищення їхньої ефективності;
• банки мають знизити рівень непрацюючих активів, зокрема, через продаж топ-3 непрофільних активів та врегулювання топ-3 непрацюючих кредитів до кінця 2027 року;
• передбачено продаж пакетів акцій АБ «УКРГАЗБАНК» та АТ «Сенс Банк» інвесторам. Продаж АТ КБ «ПриватБанк» допускається після завершення воєнного стану.

Також з метою забезпечення оперативного реагування на ризики, що пов’язані з недоброчесною діяльністю окремих незалежних членів наглядових рад (зокрема ризики доброчесності, репутаційні ризики), передбачується розширення переліку підстав щодо їх звільнення, зберігаючи при цьому принцип незалежності наглядових рад від операційного втручання у їх діяльність.

Однак у червні 2026 року Верховний Суд сформував правову позицію, яка може вплинути на тисячі аналогічних спорів.

Йдеться про першу постанову Верховного Суду, в якій детально проаналізовано питання застосування РРО саме до моделі інтернет-торгівлі з оплатою товару через NovaPay під час його отримання.

Як усе починалося: штраф, який міг знищити бізнес

Харківський підприємець роками продавав автомобільні шини та диски через інтернет. Схема проста і знайома мільйонам українців: замовляєш на сайті, отримуєш у відділенні Нової Пошти, оплачуєш через NovaPay — гроші йдуть на рахунок продавця.

Підприємець не приховував доходів і не працював «у тіні». Усі кошти надходили на його розрахунковий рахунок, а податки сплачувалися в повному обсязі.

Але у 2024 році ДПС провела перевірку і вирішила: раз не застосовував касовий апарат (РРО) при кожному продажу — значить, порушував закон. Результат — штраф 92 394 451,94 грн за операції на суму понад 93 мільйони гривень.

Адміністративне оскарження результату не дало — ДПС України штраф залишила в силі. Справа пішла до суду.

Що казала податкова: «РРО мав бути завжди»

Позиція ДПС була жорсткою і, треба визнати, не позбавленою певної логіки: продавець зобов’язаний проводити розрахункові операції через РРО. Покупець платить — продавець повинен провести розрахункову операцію через РРО та видати фіскальний чек. Саме такою була позиція контролюючого органу.

Те, що гроші надходять не напряму від покупця, а через фінансового посередника NovaPay — на думку податкової, значення не має. Посередник лише «спрощує отримання оплати», але не звільняє продавця від касового апарата.

Більше того, ДПС стверджувала, що слово «тощо» у визначенні «розрахункової операції» дозволяє відносити до неї будь-які надходження від покупців — у тому числі через платіжних посередників.

Фактично податковий орган запропонував розширене тлумачення Закону про РРО, виходячи не з буквального змісту його положень, а з власного розуміння мети такого регулювання.

Що вирішили суди: Верховний Суд не погодився з позицією ДПС

Харківський окружний адміністративний суд, Другий апеляційний суд, і врешті-решт Верховний Суд — всі троє дійшли одного висновку: підприємець не порушував закон.

Ключові аргументи, які переконали суди:

1. Не було «розрахункової операції» в юридичному розумінні

Закон про РРО чітко визначає: розрахункова операція — це приймання від покупця готівки, платіжних карток або чеків за місцем реалізації товару. Підприємець нічого подібного не робив. Гроші надходили на його банківський рахунок від фінансової установи — тобто як безготівкові надходження від юридичної особи.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що продавець не приймає оплату безпосередньо від покупця. Розрахунок із покупцем здійснює фінансова установа, тоді як продавець лише отримує безготівковий переказ від цієї установи на власний рахунок. Саме на цьому розмежуванні Верховний Суд фактично побудував усю свою правову позицію.

2. Передача товару перевізнику ще не означає завершення продажу

Верховний Суд звернув увагу на принциповий момент: коли підприємець передає товар Новій Пошті без передоплати, він ще не знає, чи покупець взагалі його отримає та оплатить. Покупець може відмовитися від товару, а відтак договір купівлі-продажу ще не є виконаним.

Фактично Верховний Суд погодився, що вимога сформувати фіскальний чек ще до моменту, коли покупець прийняв рішення отримати товар і здійснив його оплату, суперечить самій логіці дистанційної торгівлі.

Саме тому в момент передачі товару перевізнику у продавця ще відсутні підстави для проведення розрахункової операції через РРО.

3. Мета РРО — прозорість обліку, а не формальні чеки

Суди виходили з того, що мета застосування РРО полягає не у формальному друку фіскальних чеків, а у забезпеченні повного обліку грошових розрахунків та недопущенні приховування доходів.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що під час перевірки податковий орган не встановив жодних фактів приховування доходів, необлікованої виручки чи розбіжностей між отриманими коштами та задекларованими доходами. Фактично єдиною підставою для застосування штрафу стала інша юридична оцінка способу отримання оплати.

І насамкінець варто поставити просте запитання: навіщо взагалі існує РРО?

Відповідь очевидна — для контролю за готівковими розрахунками, які складніше відстежити. Саме тому касовий апарат потрібен там, де існує ризик приховування виручки або проведення розрахунків поза офіційним обліком.

Якщо ж оплата здійснюється у безготівковій формі, ситуація принципово інша. Кожна операція проходить через ліцензовану фінансову установу, фіксується банківською системою та зараховується на банківський рахунок продавця. За потреби податковий орган може отримати інформацію про такі платежі у встановленому законом порядку.

Саме тому виникає закономірне питання: чи досягається мета застосування РРО, якщо всі розрахунки й без того повністю простежуються?

Інакше виходить парадоксальна ситуація: держава вже має у своєму розпорядженні всю інформацію про рух коштів, але водночас вимагає застосування ще одного інструменту контролю тих самих операцій.

Це все одно що перевіряти квиток у метро в людини, яка приїхала власним автомобілем. Формально контроль здійснюється, але перевіряється те, що жодним чином не пов’язане з метою такого контролю.

По суті, саме цю логіку підтримав Верховний Суд, зазначивши, що застосування РРО не може перетворюватися на самоціль, якщо спосіб здійснення розрахунків і без того забезпечує повну простежуваність руху коштів.

4. «Тощо» — не carte blanche для довільного тлумачення

Щодо аргументу про «тощо» у визначенні розрахункової операції — Верховний Суд був прямий: якщо законодавець хотів включити операції через платіжних посередників до категорії розрахункових — мав це прямо написати. Неточність закону не може тлумачитись на шкоду платнику.

Найважливіше: що це означає для бізнесу

Якщо модель вашої роботи відповідає тій, яку аналізував Верховний Суд, ця постанова може стати вагомим аргументом у спорі з податковим органом.

Водночас її висновки не слід поширювати на всі випадки інтернет-торгівлі.

Верховний Суд досліджував конкретну модель продажу товарів: через інтернет, з доставкою Новою Поштою, коли покупець оплачував товар під час його отримання через NovaPay, без здійснення попередньої оплати, а продавець отримував кошти від фінансової установи на свій банківський рахунок.

Саме тому суд окремо звернув увагу, що:

• висновки постанови сформульовані з урахуванням саме цієї моделі розрахунків;

• якщо покупець оплачує товар банківською карткою до його отримання, правова оцінка може бути іншою, а застосування РРО — обов’язковим;

• використання LiqPay, WayForPay або інших сервісів онлайн-еквайрингу також потребує окремого аналізу з огляду на спосіб здійснення розрахунків.

Системна проблема: закон відстає від реальності

Верховний Суд відверто визнав: законодавство про РРО не встигає за розвитком електронної торгівлі і має прогалини. Ще наприкінці 2021 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів визнавав, що питання застосування РРО при продажах через служби доставки «не має чіткого законодавчого врегулювання». Минуло чотири роки — і нічого не змінилося.

Натомість змінилася тактика податкової: замість того щоб чекати на законодавче врегулювання, ДПС почала масово штрафувати підприємців за схеми роботи, які роками ніхто не забороняв.

Подібна практика свідчить про те, що за наявності законодавчих прогалин податкові органи нерідко компенсують їх шляхом максимально широкого тлумачення норм Закону про РРО.

Практичне значення постанови

Постанова Верховного Суду має важливе практичне значення насамперед для тих підприємців, які здійснюють інтернет-торгівлю з доставкою товарів через Нову Пошту та оплатою через NovaPay під час отримання товару.

Якщо податковий орган ставить під сумнів правомірність незастосування РРО саме за такої моделі роботи, правова позиція Верховного Суду може стати одним із ключових правових аргументів під час адміністративного або судового оскарження.

Водночас кожну конкретну ситуацію необхідно оцінювати окремо, оскільки застосування РРО залежить від способу здійснення розрахунків та фактичних обставин господарської операції.

Висновок:

Ця постанова виходить далеко за межі індивідуального спору між підприємцем і податковим органом. Вона формує новий підхід до оцінки операцій, за яких покупець оплачує товар через фінансового посередника під час його отримання, та може суттєво вплинути на подальшу практику застосування законодавства про РРО в електронній торгівлі.

Хоча постанова була ухвалена за результатами спору щодо одного підприємця, системна проблема нікуди не зникла. Поки законодавець не врегулює питання застосування РРО в інтернет-торгівлі, підприємці й надалі можуть стикатися з аналогічними претензіями контролюючих органів.

Фактично Верховний Суд уперше на рівні касаційної інстанції чітко розмежував розрахункову операцію між покупцем і фінансовою установою та подальший безготівковий переказ коштів продавцю. Саме ця правова позиція формує новий підхід до застосування законодавства про РРО та, імовірно, стане орієнтиром для вирішення аналогічних спорів у сфері електронної торгівлі.

Спеціально для Oboz.ua

Зміст таких звернень майже однаковий.

Податкова служба встановлює факт здійснення операцій із нерезидентами, організаційно-правова форма яких включена до Переліку організаційно-правових форм нерезидентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 480 (далі – Перелік № 480), після чого пропонує платнику надати пояснення щодо причин невідображення відповідного коригування фінансового результату або навіть подати уточнюючу податкову декларацію.

Фактично йдеться про нову хвилю масових інформаційних розсилок, які отримують як великі, так і середні платники податків.

У чому проблема?

На перший погляд такі листи можуть виглядати цілком логічними.

Однак якщо уважно проаналізувати норми Податкового кодексу України, виникає питання: чи справді сам факт здійснення операції з нерезидентом із Переліку № 480 свідчить про наявність порушення?

Відповідь очевидна – ні.

І саме в цьому полягає головна проблема таких запитів.

Більше того, сама конструкція пп. 140.5.4 ПКУ передбачає необхідність аналізу обставин конкретної операції. Тому неможливо зробити висновок про наявність порушення виключно на підставі інформації про організаційно-правову форму контрагента.

Включення організаційно-правової форми нерезидента до Переліку № 480 саме по собі не є достатньою підставою для висновку про необхідність застосування різниці, передбаченої пп. 140.5.4 ПКУ.

Підпункт 140.5.4 Податкового кодексу України не встановлює автоматичного обов’язку здійснювати коригування фінансового результату лише через те, що контрагент має певну організаційно-правову форму.

Сам Кодекс передбачає винятки, зокрема якщо платник може підтвердити відповідність умов операції принципу «витягнутої руки» або якщо нерезидент фактично сплачує корпоративний податок у країні своєї реєстрації.

Тобто для висновку про наявність чи відсутність порушення необхідний аналіз конкретних обставин операції.

Податкова фактично пропонує платнику самому довести свою правоту

Особливість таких листів полягає в тому, що податковий орган зазвичай не стверджує про встановлене порушення.

Натомість платнику повідомляють про наявність певної операції та пропонують:

• надати пояснення;

• підтвердити застосування винятків;

• надати додаткові документи;

• а інколи навіть самостійно подати уточнюючу декларацію.

Фактично відбувається зміщення акценту з перевірки обставин контролюючим органом на необхідність самостійного доведення платником правильності своєї позиції.

Натомість платнику пропонується самостійно проаналізувати власні операції, оцінити наявність підстав для застосування винятків та надати документи на підтвердження своєї позиції.

Чи зобов’язаний платник надавати всю запитувану інформацію

На практиці окремі запити містять вимоги надати:

• документи щодо операцій з нерезидентами;

• документацію з трансфертного ціноутворення;

• підтвердження сплати корпоративного податку нерезидентом;

• довідки про податкове резидентство контрагента;

• бухгалтерські документи щодо відповідних операцій.

При цьому далеко не завжди податковий орган пояснює, які саме обставини свідчать про можливе порушення та на підставі яких даних зроблено відповідні висновки.

Особливу увагу привертають випадки, коли податкові органи запитують документацію з трансфертного ціноутворення, підтвердження сплати нерезидентом корпоративного податку або інші документи, необхідні для застосування винятків із пп. 140.5.4 ПКУ.

При цьому не завжди враховується, що обов’язок щодо підготовки або отримання таких документів виникає за наявності передбачених законодавством підстав, а не автоматично щодо кожної операції з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480.

Фактично єдиною підставою для направлення запиту часто стає наявність зовнішньоекономічної операції з контрагентом певної організаційно-правової форми.

Однак сам по собі цей факт ще не підтверджує ані порушення податкового законодавства, ані обов’язок здійснення коригування фінансового результату.

Чому така практика викликає запитання?

Податковий кодекс України передбачає чіткі підстави та процедури для отримання контролюючим органом інформації від платників податків. Водночас сам факт здійснення операції з нерезидентом із Переліку № 480 ще не свідчить про наявність порушення або про обов’язок платника здійснити відповідне коригування фінансового результату.

Натомість масове розсилання подібних листів фактично створює ситуацію, коли платнику пропонується доводити відсутність порушення ще до початку будь-яких контрольних заходів.

Особливо дивно виглядають випадки, коли податковий орган прямо натякає на необхідність подання уточнюючої декларації без проведення перевірки та без встановлення конкретних порушень.

Такий підхід більше нагадує превентивний тиск на платників податків, ніж реалізацію передбачених законом процедур податкового контролю.

Що робити бізнесу?

Отримання такого запиту не означає автоматичної наявності податкового порушення.

Перед наданням відповіді доцільно:

• проаналізувати характер відповідної операції;

• перевірити наявність підстав для застосування винятків із пп. 140.5.4 ПКУ;

• оцінити наявні документи щодо нерезидента;

• перевірити відповідність запиту вимогам Податкового кодексу України;

• сформувати правову позицію щодо обсягу інформації, яка дійсно підлягає наданню.

У багатьох випадках сам факт отримання такого запиту ще не свідчить про будь-які ризики донарахувань.

Висновок

Схоже, що податкові органи розпочали чергову кампанію масового листування з платниками податків щодо застосування підпункту 140.5.4 Податкового кодексу України.

Водночас сама наявність операції з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, не означає автоматичного виникнення податкових різниць або порушення вимог законодавства.

Тому отримання такого запиту ще не означає наявності податкового ризику або помилки у звітності.

У кожному випадку доцільно окремо оцінювати обґрунтованість вимог контролюючого органу та перевіряти, чи дійсно існують підстави для застосування різниць, передбачених пп. 140.5.4 ПКУ.

Фактично такі запити самі по собі не підтверджують наявність порушення, а лише свідчать про підвищену увагу контролюючих органів до операцій із нерезидентами певних організаційно-правових форм.

Спеціально для Oboz.ua

Документальні планові перевірки проводяться відповідно до статті 77 Податкового кодексу України, а порядок формування та коригування плану-графіка визначено Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 №524. План-графік на поточний рік оприлюднюється на офіційному вебсайті ДПС до 25 грудня попереднього року та може коригуватися протягом року – саме таке чергове оновлення відбулося у червні.

За результатами коригування до плану-графіка включено:

• Розділи I та II – 3481 суб’єкт, зокрема юридичні особи (розділ I) – 3324; фінансові установи, постійні представництва та представництва нерезидентів (розділ II) — 157;
• Розділ III (фізичні особи) – 1019 осіб, із розподілом за обсягом річного доходу: І група (до 20 млн грн) – 675; ІІ група (від 20 до 100 млн грн) – 284; ІІІ група (понад 100 млн грн) – 60;
• Розділ IV (юридичні особи – щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати ПДФО, військового збору та єдиного внеску) – 260 платників.

Разом за всіма розділами – 4760 суб’єктів господарювання.

Найбільші зміни торкнулися Розділів I та II: порівняно з попередньою (березневою) редакцією до плану-графіка додано 155 суб’єктів і водночас виключено 58 (3326 залишилися в обох редакціях).

Платникам доцільно перевірити свою наявність в оновленому плані-графіку на офіційному вебсайті ДПС. Нагадуємо, що про проведення документальної планової перевірки платнику має бути вручено (надіслано) копію наказу та письмове повідомлення із зазначенням дати початку перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня її проведення (пункт 77.4 статті 77 ПКУ).

Фізична особа – резидент України у 2025 році протягом короткого періоду володіла часткою в іноземній компанії. Станом на кінець звітного року 100 % частки в такій компанії належить іншому резиденту України, який визнає себе контролюючою особою щодо всієї компанії та подає Звіт про контрольовані іноземні компанії (далі – Звіт про КІК) за 2025 рік.

Питання:

Чи повинен співвласник, який володів часткою в іноземній компанії лише протягом частини звітного року, подавати окремий Звіт про КІК за період свого володіння?

Відповідь:

ДПС зазначила, що в описаній ситуації окремий Звіт про КІК може не подаватися. Контролюючий орган виходить із того, що відповідно до підпунктів 39².2.1 та 39².2.3 пункту 39².2 статті 39² Податкового кодексу України (далі – ПКУ) один зі співвласників може бути визнаний контролюючою особою щодо контрольованої іноземної компанії у повному, тобто 100 %, обсязі. Якщо саме така особа подає Звіт про КІК, додає до нього фінансову звітність компанії та включає до оподаткування весь скоригований прибуток КІК, то такий прибуток не підлягає повторному включенню до оподатковуваного доходу інших контролюючих осіб. Отже, за наведених обставин фізична особа, яка володіла часткою лише протягом нетривалого періоду звітного року, може не подавати окремий Звіт про КІК за цей період, за умови що інший співвласник належним чином виконав обов’язки контролюючої особи щодо цієї компанії.

Практичне значення:

Ця ІПК має важливе практичне значення для ситуацій, коли контроль над КІК припиняється протягом звітного року. Раніше ДПС переважно виходила з того, що особа, яка втратила статус контролюючої особи, повинна подати окремий Звіт про КІК за період свого володіння. У цій консультації ДПС фактично допускає виняток із такого підходу. Якщо володіння часткою було короткостроковим, а інший резидент України визнав себе контролюючою особою щодо 100 % володіння КІК, подав Звіт про КІК за весь звітний рік та включив до оподаткування весь скоригований прибуток компанії, співвласник, який володів часткою нетривалий час, може не подавати окремий Звіт про КІК. Водночас, враховуючи індивідуальний характер ІПК та відмінність цієї позиції від попередніх роз’яснень ДПС, застосовувати такий підхід доцільно лише за аналогічних фактичних обставин або після отримання власної індивідуальної податкової консультації.

Новий етап має бюджет 25 мільйонів євро і триватиме до січня 2029 року.

Програма продовжить підтримку реформ у п’яти ключових сферах:

• бюджетне планування та державний внутрішній фінансовий контроль;
• публічні закупівлі;
• збір доходів (податки та митниця);
• горизонтальні функції врядування;
• зовнішній аудит та парламентський нагляд.

У Фазі III особлива увага приділятиметься поступовому узгодженню з acquis ЄС, зміцненню інституційної спроможності та розвитку цифрових і взаємосумісних систем, необхідних для майбутньої участі України в Єдиному ринку ЄС. Програма також продовжуватиме підтримувати реформи, що підвищують прозорість, підзвітність, якість надання послуг та ефективність використання державних ресурсів.

Помітним елементом нового етапу є розширення партнерства: до багаторічного консорціуму під керівництвом Центрального агентства управління проєктами (CPMA) приєднуються нові партнери з виконання – Expertise France та Solidarity Fund PL. За оцінкою Заступника Міністра фінансів України з питань європейської інтеграції Юрія Драганчука, синергія з цими партнерами посилить цифрову трансформацію митниці та податкової служби, покращить управління ліквідністю та наблизить законодавство України до стандартів ЄС і FATF. Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова наголосила, що реформи у сфері управління державними фінансами є ключовими для процесу вступу України до ЄС та її довгострокової стійкості.

Серед найважливіших досягнень попередніх етапів Програми – підтримка приєднання України до Конвенції про процедуру спільного транзиту та впровадження Нової комп’ютеризованої транзитної системи (NCTS), запровадження програми Авторизованого економічного оператора (АЕО), розробка нового Митного кодексу, узгодженого з Митним кодексом ЄС, імплементація міжнародних стандартів автоматичного обміну податковою інформацією, модернізація ІТ-систем податкової та митниці, розробка цифрових інструментів бюджетного планування, зміцнення державного внутрішнього фінансового контролю, а також підтримка реформ у сфері публічних закупівель і зовнішнього аудиту.

У постанові від 28 травня 2026 року у справі № 520/22570/25 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду необхідно встановлювати не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення, а й момент, коли платник фактично дізнався або об’єктивно повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

І особливо актуальним цей підхід є в умовах воєнного стану.

Формальне вручення не завжди означає реальне отримання

Тривалий час у податкових спорах контролюючі органи послідовно посилалися на положення Податкового кодексу України, відповідно до яких податкове повідомлення-рішення вважається врученим, якщо його було направлено рекомендованим листом за податковою адресою платника.

Саме такий підхід застосували суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

Оскільки податковий орган направив податкові повідомлення-рішення рекомендованим листом за податковою адресою платника, а поштове відправлення повернулося після закінчення строку зберігання, суди дійшли висновку про належне вручення рішень та пропуск строку звернення до суду.

Однак Верховний Суд не погодився з таким формальним підходом.

Що саме повинен встановити суд

На думку Верховного Суду, для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду недостатньо встановити лише факт направлення податкового повідомлення-рішення відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Суд повинен з’ясувати:

• коли платник фактично дізнався про прийняття рішення;

• коли він об’єктивно міг дізнатися про його існування;

• чи мав він реальну можливість отримати відповідну кореспонденцію;

• чи існували обставини, які перешкоджали отриманню поштових відправлень.

Фактично Верховний Суд підкреслив, що питання строку звернення до суду повинно оцінюватися не лише через призму формального дотримання процедур вручення, а й через реальну можливість особи захистити свої права.

Воєнний стан має значення

Окрему увагу Верховний Суд звернув на обставини воєнного стану.

У справі платник податків посилався на те, що через ракетні обстріли був змушений залишити місце проживання та фактично не мав можливості отримувати поштову кореспонденцію за своєю податковою адресою.

Крім того, про існування податкових повідомлень-рішень він дізнався лише після отримання відповідних матеріалів у відповідь на адвокатський запит.

Верховний Суд зазначив, що такі обставини не можуть залишатися поза увагою суду та потребують належної перевірки й оцінки під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду.

Саме по собі повернення рекомендованого листа після закінчення строку зберігання не доводить, що платник податків реально знав або повинен був знати про прийняття податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд застерігає від надмірного формалізму

Одним із ключових висновків постанови стало застереження Верховного Суду щодо надмірного формалізму під час оцінки дотримання процесуальних строків.

Суд прямо вказав, що висновок про пропуск строку звернення до суду не може ґрунтуватися виключно на факті направлення кореспонденції рекомендованим листом.

Такий підхід суперечить:

• принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи;

• завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи;

• принципу доступу до правосуддя.

Фактично Верховний Суд наголосив, що суди повинні оцінювати не лише юридичну форму вручення документа, а й реальні обставини, за яких особа могла або не могла дізнатися про відповідне рішення.

Чому це рішення важливе для бізнесу

Для бізнесу це рішення має практичне значення насамперед у спорах щодо строків оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих під час воєнного стану.

Воєнні дії, евакуація, зміна місця проживання, неможливість отримання поштової кореспонденції або доступу до офісних приміщень стали реальністю для багатьох платників податків.

І саме тому автоматичне застосування формального підходу до вручення документів може призводити до фактичного позбавлення особи права на судовий захист.

Позиція Верховного Суду підтверджує, що в таких спорах вирішальне значення має не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення, а й реальна можливість платника податків своєчасно дізнатися про його існування та скористатися правом на оскарження.

Висновок

Постанова Верховного Суду демонструє важливий підхід до оцінки строків звернення до суду в умовах воєнного стану.

Формальне направлення податкового повідомлення-рішення за податковою адресою саме по собі ще не означає, що платник податків фактично дізнався про його існування. При вирішенні питання про пропуск строку звернення до суду необхідно встановлювати реальний момент, коли особа отримала інформацію про відповідне рішення або об’єктивно могла її отримати.

Для бізнесу це рішення є важливим підтвердженням того, що в умовах воєнного стану право на судовий захист не може ставитися у залежність виключно від формального факту направлення кореспонденції за податковою адресою платника.

Спеціально для Oboz.ua

Згідно з чинним законодавством, дозволи на право користування пільгами з оподаткування, строк дії яких закінчився у період воєнного стану, продовжуються на весь період його дії та ще протягом двох календарних кварталів після його припинення або скасування.

Йдеться про звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів і послуг, безпосередньо виготовлених підприємствами та організаціями, заснованими громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю.

Водночас законодавство встановлює низку обмежень.

Не підпадають під звільнення наступні послуги:

• послуги, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор,
• окремі посередницькі операції (зокрема за договорами комісії, поруки, доручення та довірчого управління без передачі права власності).

Для того, щоб застосувати пільги підприємство має відповідати встановленим вимогам:

• кількість осіб з інвалідністю, які працюють за основним місцем роботи, повинна становити не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників;
• фонд оплати праці таких працівників має становити не менше 25 % загальних витрат на оплату праці.

У разі недотримання вимог законодавства податкові зобов’язання підлягають перерахуванню на загальних підставах із застосуванням фінансових санкцій.

Контролюючі органи рекомендують підприємствам своєчасно перевіряти відповідність установленим критеріям та забезпечувати належне оформлення документів для безперешкодного користування податковими пільгами.

Для багатьох платників податків цей механізм може стати ефективним способом мінімізувати фінансові наслідки податкової перевірки.

У чому полягає механізм?

Підпункт 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлює спеціальний механізм, який діє під час воєнного стану та дозволяє платникам податків за певних умов уникнути застосування штрафних санкцій і пені за результатами документальних податкових перевірок.

Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції та пеня не застосовуються, якщо платник податків сплачує донараховані за результатами перевірки податкові зобов’язання протягом встановленого законодавством строку.

Фактично закон надає платнику можливість погодитися з донарахованою сумою податкового зобов’язання та уникнути додаткового фінансового навантаження у вигляді штрафів і пені.

Для багатьох платників податків це може бути альтернативою тривалому адміністративному або судовому оскарженню, особливо у випадках, коли перспективи скасування донарахувань є невизначеними або економічно недоцільними.

За яких умов можна скористатися цією можливістю?

Для застосування зазначеного механізму одночасно повинні виконуватися такі умови:

• штрафні санкції нараховані за результатами документальної податкової перевірки;

• документальна перевірка була розпочата або відновлена після 1 серпня 2023 року;

• перевірка завершена до припинення або скасування воєнного стану;

• податковим органом визначено суму грошового зобов’язання;

• платник податків сплатив таке зобов’язання протягом 30 календарних днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення.

Важливо враховувати, що зазначений механізм поширюється саме на документальні перевірки та не застосовується до результатів камеральних або фактичних перевірок.

За наявності всіх зазначених умов штрафні санкції підлягають скасуванню, а пеня не нараховується.

Чи потрібно повідомляти податковий орган про сплату?

Податковий кодекс України не встановлює окремого обов’язку повідомляти контролюючий орган про здійснення відповідної оплати.

Разом з тим, з практичної точки зору доцільно направити до податкового органу лист із посиланням на підпункт 69.37. Податкового кодексу України та додати документи, що підтверджують сплату донарахованого податкового зобов’язання.

Такий підхід дозволяє мінімізувати ризик технічних помилок у податкових базах даних та уникнути подальших спорів щодо наявності податкового боргу або штрафних санкцій.

Чи можна використати наявну переплату

На практиці часто виникає питання, чи може платник використати наявну переплату для погашення донарахованого податкового зобов’язання.

Податковий кодекс України не містить прямої заборони щодо використання переплати для таких цілей.

Водночас з огляду на відносну новизну відповідного механізму та відсутність усталеної практики його застосування питання використання переплати доцільно оцінювати в кожному конкретному випадку окремо.

Тому перед прийняттям рішення про використання переплати для погашення донарахованого податкового зобов’язання бажано додатково проаналізувати поточну практику контролюючих органів та можливі ризики застосування підпункту 69.37 Податкового кодексу України.

Важливий вибір: штраф чи оскарження

Водночас платнику податків необхідно враховувати один принциповий нюанс.

Скориставшись механізмом, передбаченим підпунктом 69.37. Податкового кодексу України, платник фактично погоджується з донарахованим податковим зобов’язанням та відмовляється від подальшого оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення.

Тому надалі оскаржити відповідне податкове повідомлення-рішення вже не вдасться.

Фактично бізнес має обрати одну з двох стратегій:

• погодитися з донарахуванням та уникнути штрафних санкцій;

• або оскаржувати результати перевірки та відстоювати свою позицію щодо донарахованого податкового зобов’язання.

Якщо за результатами перевірки винесено декілька податкових повідомлень-рішень, рішення щодо застосування цього механізму може прийматися окремо щодо кожного з них.

Висновок

Механізм, передбачений підпунктом 69.37. Податкового кодексу України, є одним із небагатьох інструментів, який дозволяє бізнесу суттєво зменшити фінансові наслідки податкової перевірки під час воєнного стану.

Однак перед його застосуванням варто ретельно оцінити перспективи можливого оскарження результатів перевірки. В окремих випадках відмова від штрафних санкцій може бути більш вигідним рішенням, ніж тривале оскарження, але лише тоді, коли платник погоджується із самою сумою визначеного податкового зобов’язання.

Саме тому після отримання податкового повідомлення-рішення важливо не лише оцінити суму донарахувань, а й визначити оптимальну стратегію подальших дій. У багатьох випадках своєчасна сплата донарахованого податкового зобов’язання може дозволити бізнесу уникнути значних додаткових фінансових втрат, однак таке рішення доцільно приймати лише після оцінки перспектив можливого оскарження результатів перевірки.

Спеціально для Oboz.ua