Станом на 1 травня 2026 року платниками подано 19 045 звітів про КІК, з яких 9 343 – за повною формою та 9 702 – за скороченою формою. Для порівняння, кількість повних звітів про КІК за попередні звітні періоди становила: 13 559 – за 2022 рік, 17 615 – за 2023 рік та 18 626 – за 2024 рік.

За інформацією ДПС, обсяг задекларованих доходів КІК залишається суттєвим. Так, за 2024 звітний рік такий показник становив 2 366,8 млрд грн, тоді як за 2025 звітний рік станом на 01.05.2026 – 759,7 млрд грн. Водночас подання звітності за 2025 рік триває, оскільки повні звіти про КІК можуть подаватися у строки, визначені Податковим кодексом України. Найпоширенішими юрисдикціями реєстрації КІК за кількістю задекларованих компаній є Польща, Кіпр, США, Велика Британія та Естонія.

Окрему увагу ДПС приділила підставам звільнення від оподаткування прибутку КІК. Найчастіше платники декларують застосування звільнення у зв’язку з веденням КІК активної діяльності, за умови що частка пасивних доходів не перевищує 50 %, а також за наявності чинного міжнародного договору про обмін податковою інформацією. Серед інших поширених підстав зазначаються наявність достатньої економічної присутності, статус публічної компанії, дотримання граничного сукупного доходу всіх КІК одного контролера у розмірі 2 млн євро, сплата корпоративного податку за ефективною ставкою не нижче 13 %, а також одночасне застосування декількох підстав звільнення.

Водночас оприлюднена ДПС інформація свідчить про поступове формування ризик-орієнтованого підходу до аналізу КІК-звітності. Зокрема, потенційними ризик-маркерами можуть бути: реєстрація КІК в офшорних або низькоподаткових юрисдикціях; декларування активної діяльності без належного документального підтвердження її фактичного здійснення; відсутність достатньої економічної присутності; можливе штучне дроблення структури бізнесу з метою дотримання ліміту сукупного доходу в 2 млн євро; а також невідповідність даних КІК-звітності інформації, яка може бути отримана контролюючими органами в межах міжнародного автоматичного обміну за стандартом CRS.

Ключовий висновок для контролерів КІК: КІК-звітність поступово трансформується з формального звітного обов’язку в повноцінний інструмент податкового контролю за іноземними структурами українських контролерів. Тому контролерам іноземних компаній доцільно заздалегідь перевірити не лише своєчасність та повноту подання звіту про КІК, а й якість документального підтвердження обраної підстави звільнення від оподаткування, структури доходів КІК, наявності економічної присутності, фінансових показників компанії та узгодженості поданої звітності з інформацією, яка потенційно може бути отримана ДПС у межах міжнародного обміну податковою інформацією.

За даними офіційного сайту ДПС: Деклараційна кампанія КІК: з початку року подано понад 19 тис. звітів

Нагадаємо, що з 3 січня 2025 року ТТН оформлюється виключно за формою, наведеною у додатку 7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363 (далі – Правила № 363). Підприємство не має права змінювати структуру бланка – всі передбачені формою графи мають бути відтворені, навіть якщо окремі з них у конкретному випадку не заповнюються. Допускається лише опущення пояснювального тексту в дужках, зміна формату аркуша та друк на одній або кількох сторінках. Водночас сторони перевезення можуть за взаємною згодою додавати власні реквізити, якщо вони не спотворюють зміст основної форми (п. 11.1 Правил № 363).

Новий реквізит: «Місце зберігання транспортного засобу»

Цей реквізит безпосередньо пов’язаний із Положенням про особливості режиму праці та відпочинку водіїв (далі – Положення). У новій формі ТТН біля відповідної графи стоїть зірочка з поясненням: реквізит заповнюється у випадках, передбачених Положенням.

Пункт 5 Положення визначає категорії перевезень, на які не поширюються його вимоги, – за умови, що перевезення здійснюється в радіусі до 100 км по прямій від місцезнаходження суб’єкта господарювання або місця зберігання транспортного засобу (далі – ТЗ). До таких категорій належать, зокрема: перевезення без оплати для потреб основної діяльності водія (ТЗ до 7,5 т, керування не є основною професією); техдопомога та евакуація спеціалізованим транспортом; перевезення сільськогосподарськими та лісогосподарськими підприємствами орендованим транспортом; вантажні перевезення екотранспортом (газ/електроенергія) масою до 7,5 т; перевезення живих тварин між фермами, ринками та скотобійнями; перевезення будівельної техніки, якщо водій не є професійним водієм, та інші. У кожному з цих випадків фіксація місця зберігання ТЗ у ТТН обґрунтовує право на виключення з-під дії Положення.

Окремої уваги заслуговує узагальнюючий абзац наприкінці пункту 5 Положення, не прив’язаний до конкретного виключення: місцезнаходження суб’єкта господарювання, його структурного підрозділу або філії, де зберігається ТЗ, зазначається у ТТН. Крім того, розділ ІІІ Положення допускає подовження щоденного та щотижневого часу керування водія для доїзду до місця зберігання ТЗ – і саме запис у ТТН слугуватиме доказом правомірності такого подовження.

З огляду на це, до появи офіційних роз’яснень Мінрозвитку рекомендація є однозначною: зазначати місце зберігання ТЗ доцільно всім перевізникам, що підпадають під дію Положення, незалежно від конкретної категорії перевезення.

Обов’язкові реквізити ТТН

Перелік обов’язкових реквізитів встановлено ст. 48 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон № 2344) і з набранням чинності наказом №1727 він не змінюється:

• дата і місце складання – зазначається фактичне місце завантаження вантажу (не юридична адреса підприємства), із найменуванням населеного пункту відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць за ДСТУ 4163:2020;
• вантажовідправник – повне найменування (або повні ПІБ для фізичної особи-підприємця), код ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі – РНОКПП);
• автомобільний перевізник – аналогічний обсяг даних плюс ПІБ водія та номер його посвідчення;
• вантажоодержувач – повне найменування та ідентифікаційні коди;
• транспортний засіб – марка, модель, тип, реєстраційний номер, габаритно-вагові параметри (довжина, ширина, висота, загальна маса з вантажем, маса брутто);
• пункти завантаження та розвантаження.

Відсутність будь-якого з цих реквізитів є підставою визнати ТТН недійсною, що прирівнюється до її відсутності. Штраф за відсутність ТТН – 17 000 грн на перевізника (ст. 60 Закону № 2344).

Визначення сторін перевезення

Принциповий момент: ідентифікація учасників у ТТН базується на фактичному переміщенні вантажу, а не на договірній конструкції.

Вантажовідправник (ст. 1 Закону № 2344) – особа, яка безпосередньо зі свого складу або місця зберігання передає вантаж водієві. Це не обов’язково постачальник, продавець чи замовник перевезення. Саме вантажовідправник відповідає за достовірність відомостей у ТТН, оскільки лише він має фактичний доступ до інформації про характеристики вантажу.

Вантажоодержувач (ст. 1 Закону № 2344) – особа, яка фактично приймає вантаж та здійснює розвантаження ТЗ. Це не обов’язково покупець товару чи кінцевий споживач, а той, на чий об’єкт прибуває ТЗ і чий представник підписує ТТН.

Автомобільний перевізник (ст. 1 Закону № 2344, п. 1.3 Правил № 363) – власник або орендар ТЗ, який безпосередньо здійснює перевезення. Навіть якщо договір укладено з експедитором або логістичною компанією, у ТТН вказується фактичний перевізник – не посередник.

Посередник (замовник перевезення, експедитор) при транзитних поставках не є обов’язковим реквізитом ТТН. Водночас його можна внести як додатковий реквізит за згодою сторін (п. 11.1 Правил № 363) – наприклад, «Замовник перевезення» або «Експедитор».

Щодо формату даних учасників: для фізичних осіб-підприємців зазначаються повні ПІБ (не ініціали), для юридичних осіб – повна назва з організаційно-правовою формою. Унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) зазначається лише за наявності – його відсутність не є порушенням.

Необов’язкові, але важливі елементи ТТН

Таблиця вантажно-розвантажувальних операцій не входить до переліку обов’язкових реквізитів за ст. 48 Закону № 2344, і її незаповнення формально не робить ТТН недійсною. Однак ст. 50 Закону № 2344 визначає місце та час навантаження і розвантаження як істотні умови договору перевезення. Відсутність цих записів позбавляє сторони можливості підтвердити витрати на перевезення, встановити момент переходу відповідальності за вантаж та пред’явити претензії щодо порушення строків доставки. При податкових перевірках контролюючі органи можуть ставити під сумнів реальність операції, якщо завантаження або розвантаження не задокументовано. Тому заповнення цього розділу є рекомендованим.

Відомості про вантаж у загальних випадках допускають узагальнений опис із посиланням на товаросупровідні документи. Детальна номенклатура обов’язкова лише для специфічних категорій – продуктів забою сільськогосподарських тварин (ідентифікація зв’язку між тушами та тваринами) та харчових продуктів тваринного походження (температурний режим).

Маса вантажу може зазначатися в кілограмах, а не в тоннах, якщо вантаж має незначну вагу – формалізм тут недоречний.

Що зробити вже зараз

Бізнесу варто до 26 липня 2026 року перевірити відповідність бланків ТТН оновленій формі з додатку 7 до Правил № 363, додати графу «Місце зберігання транспортного засобу» до друкованих та електронних форм, а також провести інструктаж відповідальних осіб щодо порядку заповнення нового реквізиту та випадків, у яких він є обов’язковим.

Початок і кінець періоду, за який формується файл SAF-T UA, визначаються в самому запиті.

Формат і структуру надання документів великим платником податків на запит контролюючого органу в електронній формі, що належать або пов’язані з предметом перевірки, визначено в Порядку надання документів великим платником податків в електронній формі при проведенні документальної перевірки, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 № 1393.

Водночас у пункті 2.4 розділу ІІ Порядку № 1393 передбачено, що контролюючий орган забезпечує надання відомостей про формат електронних документів (інформації) великого платника податків шляхом їхнього розміщення на офіційному вебсайті ДПС.

Оновлена версія 2.0 файлу SAF-T UA опублікована 06 листопада 2024 року на офіційному вебсайті ДПС. З цього періоду платники податків отримали фактичну можливість ознайомитися з визначеним оновленим форматом файлу SAF-T UA і встановленими до нього технічними вимогами, адаптувати власні облікові й інформаційні системи, а також забезпечити виконання вимог контролюючого органу щодо подання електронних документів (інформації) у вигляді файлу SAF-T UA.

Отже, першим календарним роком, за який контролюючий орган має право під час проведення перевірки запитувати у великого платника податків копії документів, що створюється ним в електронній формі з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, – у вигляді файлу SAF-T UA, є 2024 рік, враховуючи, що на вебсайті ДПС оновлений файл SAF-T UA версія 2.0 було опубліковано 06 листопада 2024 року.

Водночас файл SAF-T UA не є податковою звітністю в розумінні глави 2 ПКУ, а належить до категорії електронних документів (інформації), обов’язок подання яких покладено на платника податків відповідно до підпункту 72.1.1.2 підпункту 72.1.1 пункту 72.1 та пункту 85.2 статті 85 ПКУ.

Проєкт документа спрямований на приведення чинної форми декларації, затвердженої наказом Мінфіну від 17.08.2015 № 715, у відповідність до останніх змін податкового законодавства. Йдеться, зокрема, про норми Законів України від 16.07.2025 № 4536-IX та від 21.08.2025 № 4577-IX. Окрім цього, зміни мають на меті підвищення якості інформаційного забезпечення адміністрування екологічного податку, зокрема в частині даних про дозвільні документи та інтегровані довкіллєві дозволи.

Ключові запропоновані зміни:

Проєктом передбачено такі основні нововведення:

• Оптимізація складу інформації у декларації.
  Пропонується виключити з форми декларації реквізит щодо коду КАТОТТГ за місцем обліку платника (місцезнаходження контролюючого органу). Така інформація не використовується в процесі адміністрування екологічного податку, тому визнається надлишковою.
• Розширення інформаційного наповнення додатків.
  Додатки 1–6 до декларації планується доповнити відомостями про дозвільні документи або інтегровані довкіллєві дозволи. Зокрема, передбачено відображення:

• найменування органу, що видав дозвіл;
• номера та дати його видачі;
• строку дії документа.

Таке доповнення дозволить контролюючим органам отримувати більш повну інформацію про діяльність суб’єктів господарювання, яка впливає на довкілля, та ефективніше адмініструвати екологічний податок.

Запропоновані зміни мають технічний і водночас практичний характер: з одного боку – спрощується форма декларації за рахунок вилучення зайвих реквізитів, з іншого – посилюється контрольна функція через розширення інформації про екологічні дозволи.

ДПС зазначила, що об’єктом оподаткування контролюючої особи є частина скоригованого прибутку КІК, визначена за правилами ст. 39² Податкового кодексу України (далі — ПКУ).

Відповідно до пп. 170.13.2.4 ПКУ сума ПДФО з прибутку КІК може бути зменшена на суму корпоративного або іншого аналогічного податку, фактично сплаченого КІК, у тому числі податків, утриманих у джерела виплати із доходу КІК. Таке зменшення можливе лише за умови документального підтвердження фактичної сплати податку, копії якого подаються разом із декларацією. Водночас ІПК не містить прямого висновку, що податок з доходів нерезидента, утриманий саме в Україні при виплаті процентів на користь КІК, безумовно підлягає зарахуванню за пп. 170.13.2.4 ПКУ.

У підсумку ДПС акцентує на зарахуванні податків, сплачених за межами України, та окремо підкреслює, що враховується саме фактично сплачена сума податку, а не ставка. Для контролюючої особи така ІПК має прикладне значення, оскільки підтверджує сам механізм зменшення ПДФО з прибутку КІК на суму фактично сплачених КІК податків, у тому числі податків, утриманих у джерела виплати з доходу КІК.

Водночас у випадку, коли податок утримується саме в Україні при виплаті процентів КІК-нерезиденту, позиція ДПС не є достатньо однозначною. Тому на практиці перед застосуванням такого зменшення платнику варто забезпечити повний пакет підтвердних документів щодо нарахування процентів, утримання податку та його сплати до бюджету.

Ключовим нововведенням є доповнення Порядку новими вимогами до розкриття інформації за кодами пов’язаності 525 та 526, які застосовуються у випадках встановлення «економічної пов’язаності».

Зокрема, код пов’язаності 525 застосовується, якщо:

• доходи (виручка) від операцій з одним нерезидентом становлять 75 і більше відсотків доходів від операцій з усіма нерезидентами; та
• такі доходи одночасно становлять 50 і більше відсотків загального доходу платника податків від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

У межах цього коду передбачається розкриття:

• загального обсягу доходу від операцій з усіма нерезидентами;
• загального доходу платника податків за даними бухгалтерського обліку;
• доходу від операцій з конкретним нерезидентом,

з обов’язковим відображенням як у грошовому вираженні, так і у відсотковому співвідношенні (до другого знаку після коми) як до загальної суми доходу (виручки) такої юридичної особи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за правилами бухгалтерського обліку (%), так і до загальної суми доходу (виручки) такої юридичної особи – резидента від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків) всім нерезидентам (%)».

Аналогічний підхід застосовується до коду пов’язаності 526, який використовується у разі, якщо:

• вартість придбань у одного нерезидента становить 75 і більше відсотків від усіх придбань у нерезидентів; та
• такі операції становлять 50 і більше відсотків загальної вартості придбань платника податків.

У цьому випадку розкривається інформація про:

• загальну вартість придбань у всіх нерезидентів;
• загальний обсяг придбань за рік;
• обсяг операцій з окремим нерезидентом,

також із зазначенням відповідних показників у гривнях та у відсотках.

Запровадження зазначених критеріїв спрямоване на ідентифікацію операцій із високою концентрацією з окремими нерезидентами, які можуть мати ознаки контрольованих для цілей трансфертного ціноутворення, та підвищення рівня прозорості таких операцій.

Суд прямо вказав, що у таких правовідносинах підлягає застосуванню спеціальна норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), яка встановлює чіткий місячний строк для звернення до суду, що обчислюється з дня завершення процедури адміністративного оскарження. Натомість положення частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) із тримісячним строком мають загальний характер і не застосовуються до спорів щодо нарахування грошових зобов’язань у разі використання досудового порядку оскарження.

Велика Палата окремо акцентувала, що жодної правової колізії між нормами ПКУ та КАСУ не існує. Відносини між ними підпорядковуються принципу lex specialis derogat generali, за яким спеціальна норма має безумовний пріоритет у застосуванні. Відтак аргументація платників податків щодо можливості застосування більш тривалого строку на підставі пункту 56.21 ПКУ не приймається судами, оскільки різні строки не суперечать один одному, а регулюють різні аспекти одних правовідносин.

Фактично Велика Палата підтвердила стабільність і незмінність підходу, сформованого Верховним Судом ще у 2020 році: у випадку попереднього адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень строк на звернення до суду становить один місяць і підлягає суворому дотриманню. Відступу від цієї практики не відбулося, а спроби обґрунтувати пропуск строку посиланням на «колізію норм» або неоднозначність правового регулювання не визнаються поважними причинами.

З практичної точки зору ця позиція Верховного Суду вимагає максимальної дисципліни у дотриманні процесуальних строків. Після завершення процедури адміністративного оскарження у платника податків фактично залишається лише один місяць для прийняття рішення щодо подальшого судового захисту та підготовки позову. З огляду на це рекомендуємо оцінювати перспективи судового оскарження ще на етапі адміністративної процедури та забезпечувати готовність до оперативного звернення до суду. Будь-яке зволікання або орієнтація на більш тривалі строки створює суттєвий ризик втрати можливості захисту інтересів у судовому порядку.

Під час заходу ми презентували нашу програму стажування «10 днів в аудиті 4.0» – можливість для успішного кар’єрного старту, що відкриває двері в реальний світ аудиту, податків і консалтингу та дозволяє відчути себе частиною професійної команди.

AC Crowe Ukraine – це не просто місце роботи, а простір для зростання, де кожен може реалізувати свій потенціал і знайти себе!

Ми будуємо культуру можливостей через програми розвитку, ініціативи для молодих фахівців та можливості мережі Crowe Global.

Предметом спору стало донарахування податковим органом зобов’язань у зв’язку з висновком про відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) власника доходу. Контролюючий орган виходив із того, що кіпрська компанія виконує посередницьку (транзитну) функцію, оскільки отримані проценти нібито перераховуються на користь інших компаній групи. У зв’язку з цим податковий орган наполягав на застосуванні базової ставки 15% відповідно до Податкового кодексу України.

Платник податків обґрунтовував застосування ставки 2% тим, що нерезидент є податковим резидентом Кіпру, має право на отримання доходу, самостійно розпоряджається отриманими коштами та не має зобов’язань щодо їх подальшого перерахування третім особам. На підтвердження були надані сертифікати резидентства, договірна документація та фінансова звітність.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з позицією яких погодився Верховний Суд, зазначили, що застосування пониженої ставки податку відповідно до міжнародного договору можливе за умови одночасного виконання трьох критеріїв: нерезидент є резидентом відповідної юрисдикції, надано належне підтвердження такого статусу, а також нерезидент є бенефіціарним власником доходу. При цьому бенефіціарний власник визначається як особа, яка не лише формально отримує дохід, але й фактично контролює його та визначає подальшу економічну долю без обов’язку передавати його іншій особі.

Верховний Суд акцентував, що обов’язок доведення обставин, які свідчать про транзитний характер операцій або відсутність у нерезидента фактичного контролю над доходом, покладається на податковий орган. У цій справі контролюючий орган не надав належних доказів на підтвердження своїх висновків, а наведені аргументи були визнані припущеннями.

Суд також зазначив, що наявність корпоративної структури, пов’язаності осіб або здійснення внутрішньогрупового фінансування не є самостійною підставою для висновку про відсутність бенефіціарного статусу. Крім того, сам факт подальшого використання отриманих коштів, зокрема в межах корпоративних операцій, не свідчить про транзитність за відсутності обов’язку їх передачі третім особам.

Окремо Верховний Суд звернув увагу, що застосування кіпрського режиму Notional Interest Deduction (NID) не впливає на визначення статусу бенефіціарного власника та не може розглядатися як підстава для відмови у застосуванні положень міжнародного договору.

За результатами розгляду касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Таким чином, суд підтвердив правомірність застосування платником пониженої ставки податку на підставі Конвенції.

Рішення має практичне значення, оскільки підтверджує сформований підхід Верховного Суду: визначальним критерієм для застосування пільг за міжнародними договорами є фактичний контроль над доходом та відсутність обмежень у його використанні, тоді як формальні ознаки корпоративної структури або припущення щодо руху коштів не можуть бути достатньою підставою для відмови у застосуванні таких пільг.

Е-аудит поступово переходить від концепції до повноцінного інструменту в роботі контролюючих органів, зокрема для перевірки великих платників. Аналітичні модулі системи автоматично виявляють розбіжності, невідповідності та потенційні ризики. За результатами такого аналізу бізнес отримує запити на пояснення та підтвердження відповідних операцій.

Запровадження SAF-T UA забезпечує прозору, структуровану та цифрову взаємодію між ДПС і платниками податків, що сприяє мінімізації людського фактору та підвищенню якості податкового контролю.

Для бізнесу Е-аудит стає не лише інструментом контролю, а й сервісом, який допомагає заздалегідь виявляти помилки в обліку, покращувати якість даних і знижувати податкові ризики.

Очікується, що ДПС і надалі розширюватиме функціонал Е-аудиту та поступово масштабуватиме використання SAF-T UA у податковому контролі.

Щодо порядку подання файлу на запит контролюючого органу, то під час проведення документальних перевірок великі платники податків зобов’язані надавати файл SAF-T UA протягом двох робочих днів, що настають за днем отримання запиту від контролюючого органу. Такі вимоги передбачені нормами Податкового кодексу України (пункт 85.2 статті 85).

Файл подається в електронній формі через приватну частину Електронного кабінету платника податків у відповідь на запит.

Після отримання запиту платнику необхідно:

• перейти до приватної частини Електронного кабінету;
• обрати розділ «Вхідні / Вихідні документи» → «Вхідні»;
• відкрити відповідний запит.

Сформований файл SAF-T UA завантажується окремо за кожний звітний (податковий) період, зазначений у запиті, (у вигляді zip-архіву або групи архівів), з використанням функції «Створити файл SAF-T UA».

Після завантаження файлу до Електронного кабінету здійснюється його розархівування та перевірка на відповідність XSD-схемі.

У разі успішного проходження перевірки на файл накладається електронний підпис і надсилається до ДПС для автоматизованої обробки.