Коли відсутність первинних документів стає податковою проблемою

Знищення офісу, складу чи виробничих приміщень унаслідок ракетного удару або іншого обстрілу означає для підприємства не лише втрату майна та зупинення діяльності.

Разом із фізичними активами можуть бути знищені договори, накладні, акти виконаних робіт, документи щодо придбання товарів і послуг, регістри бухгалтерського обліку та інші матеріали, які підтверджують показники податкової звітності.

Відновити такі документи не завжди можливо. Контрагенти можуть припинити діяльність, архіви — бути знищеними, а доступ до інформаційних систем — утраченим. Навіть якщо частину відомостей можна отримати повторно, відновлення всього масиву документації потребує значного часу й ресурсів.

Водночас відсутність первинних документів створює ризик спорів із податковими органами щодо правомірності врахування витрат, формування податкового кредиту з ПДВ та інших показників податкової звітності.

Для окремих категорій платників Податковий кодекс України вже передбачає спеціальні правила на випадок втрати первинних документів унаслідок бойових дій. Однак сфера застосування чинного механізму обмежена визначеними територіями бойових дій і тимчасово окупованими територіями.

Законопроєкт № 16158 пропонує розширити цей підхід, поширивши спеціальні правила на платників податків і податкових агентів, які постраждали від обстрілів та збройної агресії Російської Федерації на території України.

Які зміни пропонує законопроєкт № 16158

Законопроєкт, зареєстрований 15 жовтня 2026 року, передбачає доповнення перехідних положень Податкового кодексу України новим підпунктом 69.281. Він стосуватиметься платників податків і податкових агентів, які постраждали від обстрілів та збройної агресії РФ, починаючи з 24.02.2022 року, та не можуть пред’явити первинні документи.

Підставами для застосування спеціальних правил визначено втрату первинних документів унаслідок їх знищення чи пошкодження.

Для застосування механізму платник має подати до контролюючого органу повідомлення в довільній формі, підписане керівником підприємства та головним бухгалтером. У ньому необхідно зазначити обставини втрати документів, відповідні податкові періоди та загальний перелік утрачених документів, за можливості – з їхніми реквізитами.

Проєкт прямо не встановлює окремого строку подання такого повідомлення та не визначає вичерпного переліку документів, які необхідно до нього додати. Це надає механізму гнучкості, але водночас залишає питання щодо практичного підтвердження обставин втрати документації.

Які гарантії отримає бізнес

Законопроєкт пропонує декілька взаємопов’язаних гарантій для платників, які скористаються спеціальним режимом.

По-перше, відсутність первинних документів сама по собі не повинна бути підставою для сумніву в показниках податкової звітності за періоди, зазначені в повідомленні.

По-друге, повідомлення пропонується визнати підставою для збереження окремих податкових показників, навіть якщо платник не може надати первинні документи, необхідні для їх підтвердження за правилами бухгалтерського обліку та оподаткування. Йдеться, зокрема, про:

• витрати, включно з витратами у зв’язку з придбанням цінних паперів і корпоративних прав;

• від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, зокрема від’ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами та корпоративними правами;

• податковий кредит із ПДВ;

• від’ємне значення ПДВ минулих податкових періодів.

По-третє, пропонується запровадити мораторій на документальні перевірки за податкові періоди, зазначені в повідомленні. Проєкт передбачає, що платники не підлягатимуть таким перевіркам за відповідні періоди й після завершення воєнного стану.

Таким чином, ініціатива спрямована не лише на спрощення документообігу, а й на захист податкових показників підприємства в ситуації, коли відновити первинну документацію об’єктивно неможливо.

Водночас важливо не ототожнювати мораторій на документальні перевірки із забороною будь-яких форм податкового контролю: у запропонованій редакції йдеться саме про документальні перевірки за відповідні періоди.

Чи зможе податкова відмовити в застосуванні спеціальних правил

Запропонований механізм передбачає можливість реагування контролюючого органу на випадки, коли платник безпідставно посилається на втрату документів.

Водночас законопроєкт пропонує покласти на контролюючий орган обов’язок довести відсутність підстав для застосування спеціальних правил. У разі відмови ДПС має не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з дати отримання повідомлення видати вмотивоване рішення із зазначенням підстав і доказів такої відмови.

Рішення можна оскаржити в адміністративному або судовому порядку. До винесення остаточного рішення у справі контролюючий орган не зможе ставити під сумнів показники податкової звітності або ініціювати будь-яку перевірку платника за періоди, зазначені в повідомленні.

Це важливий елемент запропонованого захисту. Без нього платник міг би опинитися в ситуації, коли подання повідомлення саме по собі не забезпечує реального захисту, а податковий орган продовжує перевірку до завершення спору щодо права на спеціальний режим.

Однак практична ефективність механізму залежатиме від того, наскільки чітко буде визначено критерії його застосування. Зокрема, важливо розуміти, як на практиці встановлюватимуться обставини втрати документів і причинний зв’язок між обстрілом та їх знищення.

Відсутність документів, які підприємство не може відновити, не повинна автоматично позбавляти його захисту. Водночас механізм має бути достатньо чітким, щоб не перетворитися на спосіб безпідставного уникнення податкового контролю.

Податкова визначеність має свою ціну

Попри очевидні переваги для постраждалого бізнесу, запропонований механізм не можна розглядати як безумовне списання податкових ризиків.

Законопроєкт передбачає, що за відповідні податкові періоди не можуть бути переглянуті в бік збільшення:

• суми податкових зобов’язань із податків і зборів, задекларовані в податкових деклараціях;

• суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, задекларовані в деклараціях або розрахунках;

• суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявлені в податкових деклараціях.

Це положення покликане забезпечити стабільність відповідних показників. Зокрема, воно має обмежити можливість збільшення податкових зобов’язань за періоди, щодо яких платник скористався спеціальним режимом.

Водночас норму не слід тлумачити ширше, ніж вона сформульована в законопроєкті. Проєкт установлює заборону перегляду визначених показників у бік збільшення, але прямо не передбачає загальної заборони на будь-яке самостійне коригування звітності платником.

Перед поданням повідомлення підприємству доцільно оцінити стан податкової звітності за відповідні періоди, визначити показники, яких стосується втрата документів, і перевірити, чи можна відновити необхідну інформацію з альтернативних джерел.

Окреме занепокоєння викликає запропонований підхід до відповідальності за безпідставне застосування спеціальних правил. Законопроєкт передбачає, що платник податків або податковий агент, який безпідставно застосував спеціальні правила, вважатиметься таким, що ухиляється від сплати податків, і нестиме відповідальність, передбачену Податковим кодексом та іншими законами України.

Таке формулювання є жорстким і потребує особливої уваги під час доопрацювання законопроєкту. Саме по собі включення цієї норми до майбутнього закону не повинно підміняти встановлення передбачених законодавством підстав для конкретного виду відповідальності. Важливо, щоб наслідки неправомірного застосування спеціального режиму були чіткими, передбачуваними та пропорційними характеру порушення.

Що варто врахувати бізнесу вже зараз

До ухвалення законопроєкту підприємствам, які втратили документи внаслідок обстрілів, не слід вважати запропонований мораторій чинним правом.

Водночас уже зараз доцільно систематизувати інформацію, необхідну для підтвердження обставин втрати документації та оцінки податкових наслідків.

Зокрема, варто:

• зафіксувати обставини обстрілу та його наслідки для майна, архівів і систем зберігання даних;

• скласти перелік утрачених або пошкоджених документів із зазначенням податкових періодів і видів операцій, яких вони стосуються;

• зберегти доступні копії документів, електронні дані, листування з контрагентами та інші відомості, які допомагають відтворити господарські операції;

• визначити, які показники податкової звітності залежать від утрачених документів і чи можна відновити відповідну інформацію з альтернативних джерел;

• відстежувати проходження законопроєкту та остаточну редакцію правил, якщо їх буде ухвалено.

Ці дії не замінюють передбаченої законом процедури, але допоможуть підприємству обґрунтувати свою позицію та підготуватися до можливого застосування спеціального режиму.

Висновок

Законопроєкт № 16158 порушує важливе питання справедливого розподілу податкових ризиків у воєнний час. Платник, який утратив первинні документи через обстріл, не повинен автоматично опинятися в гіршому податковому становищі лише тому, що не може надати докази, які фізично перестали існувати.

Запропоновані правила можуть стати суттєвим інструментом захисту такого бізнесу: розширити сферу застосування спеціального режиму, обмежити перевірки за відповідні періоди та забезпечити збереження окремих податкових показників без первинних документів.

Водночас ефективність новації залежатиме від чіткості критеріїв її застосування та передбачуваності рішень податкових органів. Надмірно формальний підхід може позбавити постраждалі підприємства реального захисту, тоді як недостатньо чіткі правила створюватимуть ризики зловживань з боку платників податків.

Законодавець має забезпечити не лише захист добросовісного бізнесу, який об’єктивно не може відновити втрачені через війну документи, а й гарантії від необґрунтованих відмов у застосуванні спеціального режиму з боку податкових органів.

Саме баланс цих інтересів визначатиме, чи стане запропонований механізм дієвим інструментом захисту платників податків.

Спеціально для Oboz.ua

Потреба в оновленні форми пов’язана з обліком податкових пільг. Податковий кодекс України не передбачає пільг із транспортного податку, однак такі пільги можуть запроваджуватися рішеннями органів місцевого самоврядування – відповідну можливість передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2024 року №1191 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 р. №1330», яка набрала чинності 24 грудня 2024 року.

Водночас суб’єкти господарювання, які користуються податковими пільгами і внаслідок цього не сплачують відповідні суми до бюджету, зобов’язані вести облік таких пільг та відображати відповідну інформацію в податковій звітності.

Саме тому в оновленій формі передбачено можливість зазначати суму податкової пільги з транспортного податку, якщо її надано рішенням органу місцевого самоврядування: для цього до форми додано окремі графи, у яких відображатимуться дані про податкові пільги та їх суми. Крім того, з огляду на збільшення обсягу декларації її розрахункову частину структуровано та поділено на два розділи – Розділ I «Розрахунок податкового зобов’язання», до якого додано розрахунок податкової пільги з транспортного податку, та Розділ II «Уточнення податкового зобов’язання».

Нову форму розроблено на виконання положень Порядку обліку сум податків і зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1233.

Нагадуємо, що юридичні особи подають декларацію з транспортного податку до 20 лютого звітного року з розбивкою річної суми рівними частками поквартально (підпункт 267.6.4 пункту 267.6 статті 267 ПКУ). Відповідно за новою формою декларуватиметься вже податкове зобов’язання на 2027 рік. Платникам, які перебувають на територіях громад, що ухвалили рішення про пільги з транспортного податку, варто завчасно перевірити наявність і умови таких рішень, адже саме вони визначатимуть необхідність заповнення нових граф.

Ознайомитися з новою формою декларації можна за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/nakazi/80357.html

Для юридичних осіб головна зміна стосується позапланових перевірок. Порогова сума бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення ПДВ, декларування якої є підставою для документальної позапланової перевірки, зростає зі 100 тис. до 1 млн грн. Окрім того, платники ПДВ отримають право складати не пізніше останнього дня місяця зведені податкові накладні за постачанням товарів і послуг покупцям, не зареєстрованим платниками ПДВ, зокрема в разі отримання від них попередньої оплати.

Законопроєкт також розширює функціонал електронного кабінету: усі платники ПДВ зможуть попередньо автоматично заповнювати податкову звітність і податкові накладні на підставі даних інформаційних систем ДПС, у порядку та обсягах, визначених Мінфіном. Фізичні особи-підприємці, зареєстровані платниками ПДВ, зможуть самостійно обирати місячний або квартальний звітний період. Крім того, документ удосконалює тимчасовий механізм стимулювання добровільної сплати податкових зобов’язань, нарахованих за результатами документальних перевірок у період воєнного стану. Він також синхронізує Податковий кодекс зі скасуванням Закону «Про іпотечні облігації» у зв’язку з набранням чинності Законом «Про сек’юритизацію та облігації з покриттям».

За інформацією Мінфіну, законопроєкт розроблено на виконання міжнародних зобов’язань України перед Європейським Союзом та Міжнародним валютним фондом і його прийняття є ключовою умовою для отримання макрофінансової допомоги.

Законопроєкт буде доопрацьований в Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики до ІІ читання.

Джерело: Міністерство Фінансів України

Водночас не менш важливим аспектом захисту є перевірка того, чи дотримався контролюючий орган встановленої законом процедури призначення та проведення перевірки.

Практика Верховного Суду свідчить, що окремі процедурні порушення можуть мати самостійне значення для оцінки законності податкових повідомлень-рішень (ППР) і в певних випадках бути підставою для їх скасування.

Водночас правові наслідки таких порушень залежать від їх характеру та впливу на права платника податків. Зокрема, відсутність законних підстав для перевірки, порушення порядку повідомлення платника чи недоліки оформлення наказу потребують різної правової оцінки.

У низці постанов 2020-2026 років Верховний Суд сформулював важливі правові підходи щодо підстав призначення перевірок, порядку повідомлення платників податків, розгляду заперечень та наслідків порушення процедурних гарантій платника, що дає змогу окреслити основні критерії оцінки перспектив оскарження ППР з процедурних підстав.

1. Законність підстав перевірки та оформлення наказу — різні питання

Контролюючий орган має право призначати перевірку лише за наявності передбачених законом підстав. Водночас питання про те, чи існували такі підстави фактично, необхідно відрізняти від питання про достатність їх відображення в наказі.

Це розмежування Верховний Суд чітко сформулював у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23. Спір стосувався наказу про проведення фактичної перевірки, призначеної на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (ПК України).

Суд дійшов висновку, що за наявності обґрунтованої фактичної підстави посилання в наказі на відповідний підпункт ПК України може бути достатнім, навіть якщо в наказі не розкрито детально зміст отриманої інформації та не наведено докладного опису можливого порушення. Водночас суд має перевірити не лише формулювання наказу, а й наявність відповідної фактичної підстави для призначення перевірки.

Отже, саме по собі недостатньо деталізоване формулювання наказу не завжди свідчить про його протиправність. Водночас посилання на норму ПК України не звільняє контролюючий орган від необхідності мати передбачені законом підстави для перевірки.

Інший підхід застосовується, коли законних підстав для перевірки взагалі не було. У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд підтвердив, що встановлення відсутності законних підстав для призначення перевірки може бути достатнім для висновку про протиправність ППР, прийнятого за її результатами.

Практичний висновок: під час аналізу наказу слід перевіряти не лише його текст, а й те, чи існували передбачені ПК України фактичні та юридичні передумови для призначення відповідного виду перевірки.

2. Допуск до перевірки не позбавляє права оскаржувати її результати через процедурні порушення

У постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 Верховний Суд сформулював важливий висновок: незалежно від того, чи допустив платник податків посадових осіб контролюючого органу до перевірки, він може надалі посилатися на порушення порядку її призначення та проведення, якщо вважає, що такі порушення зумовлюють протиправність прийнятих ППР.

Суд також зазначив, що аргументи щодо процедурних порушень мають оцінюватися першочергово. Якщо суд не встановить порушень, які зумовлюють протиправність результатів перевірки, він переходить до оцінки доводів щодо суті податкових донарахувань.

Водночас важливо правильно визначити спосіб судового захисту. Якщо перевірку вже проведено, а за її результатами прийнято ППР, наказ про призначення перевірки, як правило, уже вичерпав свою дію. Тому оскарження самого наказу не завжди є належним способом захисту. У такому разі процедурні порушення можуть бути аргументами в позові про скасування рішень, прийнятих за результатами перевірки.

Цей підхід дозволяє платнику захищатися від незаконного податкового контролю навіть тоді, коли він вирішив допустити перевіряльників і оспорювати порушення вже після отримання ППР.

3. Оприлюднення плану-графіка: значення має фактичне дотримання процедури

Показовим прикладом є постанова Верховного Суду від 4 березня 2026 року у справі № 520/13487/24.

Платник податків заперечував, серед іншого, правомірність свого включення до плану-графіка документальних планових перевірок на 2023 рік та дотримання порядку оприлюднення його оновленої редакції.

Спір стосувався спеціальних правил, які діяли у відповідний період. Законодавство передбачало обмеження щодо категорій платників, яких можна було включати до плану-графіка, а також вимоги до оприлюднення оновленого плану. Тому для оцінки законності перевірки необхідно було встановити, чи відповідав платник установленим критеріям та чи дотримався контролюючий орган відповідних процедурних вимог.

Матеріали справи містили суперечливі відомості щодо дати оприлюднення плану-графіка. Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином усі обставини та докази, необхідні для встановлення фактичної дати оприлюднення й перевірки дотримання законодавчих строків.

Верховний Суд не сформулював остаточного висновку щодо своєчасності оприлюднення плану-графіка, а звернув увагу на неповне дослідження судами попередніх інстанцій відповідних доказів.

Практичне значення постанови полягає в тому, що суд не може обмежитися формальним посиланням на документ контролюючого органу, якщо наявні докази, які потребують додаткового дослідження. Необхідно встановити фактичні обставини, оцінити суперечності в матеріалах справи та перевірити дотримання вимог законодавства, чинного на момент призначення перевірки.

Практичний висновок: під час оскарження планової перевірки доцільно перевіряти не лише наявність платника в плані-графіку, а й законні підстави його включення, відповідну редакцію плану, дату та спосіб її оприлюднення і дотримання строків, установлених на той час.

4. Неповідомлення про розгляд заперечень може бути істотним порушенням

Процедурні гарантії платника не завершуються після закінчення перевірки. Важливим етапом є розгляд заперечень на акт перевірки, поданих відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України.

У постанові від 8 січня 2026 року у справі № 160/8485/23 Верховний Суд розглянув ситуацію, у якій контролюючий орган не повідомив платника у встановленому порядку та строки про дату, час і місце розгляду його заперечень.

Суд визнав таке порушення істотним: податкові повідомлення-рішення були прийняті без належного розгляду заперечень і без забезпечення права платника брати участь у відповідному процесі. Верховний Суд дійшов висновку, що в обставинах цієї справи порушення було самостійною та достатньою підставою для скасування ППР.

Ця позиція демонструє, що право платника податків бути почутим є однією з ключових процесуальних гарантій у податкових правовідносинах, а не формальною вимогою законодавства.

Дотримання процедури розгляду заперечень є частиною законного процесу прийняття податкового рішення.

Водночас не слід робити висновок, що будь-який спір щодо заперечень автоматично призводить до скасування ППР. Потрібно встановити, яка саме процедура застосовувалася, які обов’язки мав контролюючий орган та в чому полягало порушення.

5. Своєчасність подання заперечень: важлива дата їх відправлення

Окремий практичний аспект розглянуто в постанові Верховного Суду від 11 травня 2026 року у справі № 560/15865/24.

У цій справі платник передав заперечення на акт перевірки поштовому оператору в останній день установленого строку. Контролюючий орган отримав їх уже наступного дня та дійшов висновку про пропуск строку подання.

Верховний Суд не погодився з таким підходом і зазначив, що у разі надсилання заперечень поштою вирішальне значення має дата їх передачі оператору поштового зв’язку, а не дата фактичного отримання контролюючим органом.

Суд також підтвердив, що неврахування своєчасно поданих заперечень та доданих до них документів було самостійною та достатньою підставою для скасування ППР у цій справі.

Для бізнесу це означає, що важливо не лише підготувати обґрунтовані заперечення, а й належним чином зафіксувати дату та спосіб їх подання. У разі відправлення поштою доцільно зберігати квитанцію, опис вкладення та інші документи, які підтверджують зміст і дату відправлення.

5.1. Важливе застереження: порядок залежить від виду перевірки

Водночас порядок розгляду заперечень не є однаковим для всіх видів податкових перевірок. Так, у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 560/7715/24 Верховний Суд проаналізував особливості розгляду заперечень на акт документальної позапланової перевірки, проведеної на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Суд звернув увагу, що в таких правовідносинах подання заперечень не ініціює окрему процедуру їх розгляду за загальними правилами. Натомість вони приєднуються до матеріалів перевірки та підлягають врахуванню під час формування остаточних висновків контролюючого органу або подальшого адміністративного оскарження.

Отже, оцінюючи правомірність дій контролюючого органу, необхідно насамперед встановити вид проведеної перевірки та визначити процедуру розгляду заперечень, яка підлягає застосуванню в конкретних правовідносинах.

6. Як оцінювати перспективи процедурних аргументів

Судова практика не передбачає автоматичного скасування ППР через будь-яку помилку контролюючого органу. Водночас вона підтверджує, що певні порушення можуть мати принципове значення для законності результатів перевірки.

Під час аналізу перспектив оскарження варто послідовно відповісти на такі запитання:

• Чи існували передбачені законом підстави для призначення перевірки?

• Чи відповідав наказ вимогам ПК України з урахуванням конкретного виду перевірки?

• Чи було дотримано порядок повідомлення платника та строки, встановлені законом?

• Чи не вийшов контролюючий орган за межі предмета перевірки?

• Чи були належно розглянуті заперечення та додані документи?

• Чи підтверджується кожне заявлене порушення належними доказами?

• Чи може встановлене порушення впливати на законність перевірки або прийнятого за її результатами рішення?

Відповіді на ці запитання допоможуть визначити, чи може процедурний аргумент бути самостійною підставою для скасування ППР, чи його доцільно використовувати разом із запереченнями щодо суті донарахувань.

Висновки для бізнесу

Під час оскарження результатів податкової перевірки важливо аналізувати не лише обґрунтованість донарахувань, а й дотримання процедури призначення та проведення перевірки.

Практика Верховного Суду свідчить, що значення процедурних порушень оцінюється з урахуванням їх характеру, впливу на права платника податків та наслідків для законності проведеної перевірки і прийнятих за її результатами рішень.

Відсутність законних підстав для перевірки, неналежне повідомлення платника та неврахування своєчасно поданих заперечень за відповідних обставин можуть бути підставами для скасування ППР.

Водночас недостатня деталізація наказу або інший формальний недолік не обов’язково означає незаконність перевірки.

Тому ефективний захист потребує не формального переліку зауважень до дій податкового органу, а системного аналізу: яка вимога була порушена, чим це підтверджується та які правові наслідки передбачає закон і судова практика.

Саме такий підхід дозволяє своєчасно виявляти процедурні ризики та формувати обґрунтовану стратегію оскарження результатів податкової перевірки.

Спеціально для Oboz.ua

Нова версія називається «CRS XML Schema (v3.0)». Вона містить додаткові інформаційні поля, які використовуватимуться під час формування звітів про підзвітні рахунки та обміну ними. Отже, звітність стане детальнішою. Перехід на оновлену схему заплановано з 2027 року.

Щоб адаптувати національне законодавство до нового формату, зараз готуються зміни до Порядку заповнення та подання фінансовими агентами звіту про підзвітні рахунки відповідно до багатосторонньої угоди компетентних органів про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки. Цей Порядок затверджено наказом Міністерства фінансів України від 25.09.2023 № 516.

Звіт, який фінансові агенти подають до контролюючого органу, формуватиметься за адаптованою XML-схемою. Її розробляють з урахуванням оновленої міжнародної версії v3.0.

ДПС рекомендує не чекати останнього моменту і вже зараз ознайомитися з технічними вимогами, які ОЕСР оприлюднила на своєму сайті:

• CRS XML Schema – Version 3.0 (ZIP) – сама оновлена схема для обміну інформацією за Стандартом CRS;

• Amended Common Reporting Standard XML Schema: User Guide for Tax Administrations – Version 4.0 (October 2024) – посібник із застосування цієї схеми.

Товариство є морським агентом і протягом 2023 – 2024 років надавало послуги агентування суден нерезидентам – OVEN LTD (Сейшельські Острови) та SECURELOGICS SHIPPING LLC (Грузія). За специфікою цієї діяльності агент укладає договори з третіми особами щодо обслуговування суден у портах (швартування, буксирування, портові, канальні, лоцманські, маякові збори тощо), самостійно сплачує ці послуги з ПДВ та отримує зареєстровані податкові накладні, а від нерезидентів одержує кошти на відшкодування вартості таких послуг і власну агентську винагороду; частина операцій (портові збори) звільнена від ПДВ за пунктом 197.9 статті 197 ПКУ.

Прикметно, що сам факт надання послуг агентування, їх документальне оформлення та реєстрацію податкових накладних на користь зазначених нерезидентів податковий орган не заперечував і зауважень до первинних документів не мав. Єдиною підставою для висновку про нереальність операцій стали дані з інтернет-сайтів про те, що нерезиденти нібито неактивні або відомості про них відсутні. На цій підставі ДПС перекваліфікувала кошти, отримані від нерезидентів, у «інший дохід» (безповоротно отриманий актив) із донарахуванням податку на прибуток, а щодо ПДВ – визнала неправомірним складання накладних на нерезидентів і вимагала скласти накладні на реалізацію послуг «третім особам».

Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд це рішення скасував і став на бік податкового органу, проте Верховний Суд визнав такий підхід хибним. Суд наголосив, що нереальність господарських операцій має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналізуючи докази податкового органу, Суд вказав на низку суттєвих вад:

• джерело opencorporates.com не є офіційним ресурсом, а ДПС не довела, що використані сайти є офіційними та містять актуальні й достовірні відомості;
• інформацію щодо SECURELOGICS SHIPPING LLC отримано станом на дату запиту (08.05.2025), а не на періоди спірних операцій – 2023–2024 роки;
• щодо OVEN LTD податковий орган послався на дані про зовсім іншу компанію (з номером №13757644), тоді як контрагентом позивача була OVEN LTD з реєстраційним номером №169695;
• ДПС не зверталася за офіційною інформацією про діяльність нерезидентів до компетентних органів іноземних держав у порядку обміну податковою інформацією, затвердженому наказом Мінфіну від 16.04.2022 №118.

Натомість реальність операцій платник підтвердив вичерпним комплектом доказів, до яких у податкового органу не було зауважень:

• первинні документи агентування – заявки-номінації, дисбурсментські рахунки за кожним судозаходом, маніфести, коносаменти, рахунки ДП «АМПУ» та ДУ «Держгідрографія»;
• реєстраційні документи нерезидентів – щодо OVEN LTD: свідоцтво про реєстрацію (компанію зареєстровано 17.07.2015 за №169695), свідоцтво про державну реєстрацію від 04.03.2024 та свідоцтво про належну правосуб’єктність станом на 11.11.2024 (компанію не викреслено з Реєстру міжнародних комерційних компаній, вона не перебуває в ліквідації чи реорганізації);
• щодо SECURELOGICS SHIPPING LLC – повідомлення Служби внутрішніх доходів Грузії зі свідоцтвами про статус податкового резидента Грузії за 2023, 2024 та 2025 роки, а також лист банку CIM Banque про відкриття корпоративного рахунку ще з 27.12.2019;
• банківські підтвердження розрахунків – SWIFT-повідомлення про надходження оплат за морське агентування від обох нерезидентів (проведення платежів через банківську систему Суд визнав додатковим підтвердженням реальної діяльності контрагентів);
• висновок комісійної судово-економічної експертизи від 17.09.2025, який не підтвердив висновків акта перевірки.

Окремо Верховний Суд нагадав про розподіл тягаря доведення: обов’язок довести правомірність свого рішення покладено саме на податковий орган як суб’єкта владних повноважень (стаття 77 КАС України, принцип офіційності), а докази оцінюються за критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). За результатами розгляду з ГУ ДПС в Одеській області на користь товариства стягнуто ще й судовий збір у розмірі 60 560 грн.

Рішення підтверджує усталену позицію судової практики: висновок про нереальність операцій, зокрема з нерезидентами, не може будуватися на припущеннях і даних неофіційних веб-ресурсів, тим паче взятих поза межами періоду операцій або щодо іншої особи. За наявності сумнівів щодо статусу іноземного контрагента податковий орган зобов’язаний скористатися офіційним механізмом обміну податковою інформацією та довести недостовірність відомостей саме на період здійснення операцій. Для бізнесу це чергове підтвердження того, що надійним захистом залишаються належно оформлені первинні документи, підтвердження реєстрації та податкового резидентства контрагента за відповідні періоди і банківські підтвердження розрахунків.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КАС від 02.06.2026 у справі №420/21469/25

Понад три роки перебіг строків давності для проведення податкових перевірок і визначення податкових зобов’язань був зупинений. Через це стандартний трирічний горизонт податкового контролю тимчасово збільшився майже до шести з половиною років.

Після 1 серпня 2026 року ситуація принципово змінюється. Для більшості податкових перевірок ефект карантинного та воєнного зупинення строків поступово вичерпується, а часовий горизонт контролю повертається до стандартних трьох років.

Однак це не означає автоматичного закриття всіх періодів до серпня 2023 року. Строк щодо кожної декларації потрібно розраховувати окремо.

Чому податкова могла перевіряти майже шість із половиною років

За загальним правилом, установленим пунктом 102.1 Податкового кодексу України, контролюючий орган має 1095 днів для визначення суми грошового зобов’язання платника податків.

Інакше кажучи, звичайний строк податкового контролю становить три роки. Для контрольованих операцій та окремих питань оподаткування нерезидентів застосовується подовжений строк — 2555 днів, або сім років.

Проте з 18 березня 2020 року перебіг строків давності було зупинено через карантин COVID-19. Після початку повномасштабної війни дія спеціальних правил про зупинення строків продовжилася.

Ця пауза завершилася 1 серпня 2023 року, коли набрав чинності Закон України № 3219-IX. Він обмежив загальне зупинення строків датою 1 серпня 2023 року, після чого їх перебіг відновився.

Загальна тривалість паузи становила 1231 день. Тому звичайний строк у 1095 днів фактично збільшився до 2326 днів — приблизно до 6 років і 4 місяців.

Саме тому у 2024–2026 роках податкова могла повертатися до звітних періодів, які за звичайних умов уже давно були б закритими.

Що змінилося після 1 серпня 2026 року

З 1 серпня 2023 року строки знову почали спливати. Через три роки — 1 серпня 2026 року — для значної частини старих періодів додатковий час, утворений карантинною та воєнною паузою, було вичерпано.

У практичному вимірі це означає, що горизонт більшості податкових перевірок скорочується з фактичних шести з половиною років до стандартних трьох років.

Це одна з найважливіших змін для бізнесу у 2026 році.

Ще у першій половині року до перевірки могли потрапляти періоди 2019–2020 років. Після 1 серпня 2026 року для більшості платників відкритими залишатимуться переважно періоди, строк щодо яких ще не перевищив стандартних 1095 днів.

Водночас скорочення не відбувається одномоментно для всіх податків і декларацій. Кожен звітний період має власну точку відліку.

Які періоди орієнтовно залишаються відкритими

Станом на початок серпня 2026 року для звичайного трирічного строку орієнтиром можуть бути:

• за річною звітністю — 2023, 2024 та 2025 роки;

• за квартальною звітністю — окремі квартали 2023 року, 2024 і 2025 роки, а також звітні періоди 2026 року;

• за щомісячною звітністю — переважно періоди, починаючи з другої половини 2023 року.

Проте ці межі не можна застосовувати механічно.

Конкретна дата залежить від:

• граничного строку подання декларації;

• дати її фактичного подання;

• виду податку;

• подання уточнюючих розрахунків;

• наявності спеціальних підстав для зупинення або незастосування строку давності.

Важливо: теза «весь 2023 рік відкритий» або «весь 2022 рік уже закритий» без окремого розрахунку може бути хибною.

Наприклад, для декларації за 2023 рік строк рахується не від 1 січня 2023 року, а від установленої законом дати її подання або, якщо звітність подано пізніше, від дня фактичного подання.

Важлива межа — не дата початку перевірки, а дата ППР

Строк давності обмежує не лише право податкового органу прийти на перевірку. До його завершення контролюючий орган повинен також визначити суму грошового зобов’язання, тобто прийняти податкове повідомлення-рішення.

Це принципово важливо.

Перевірка може бути розпочата до спливу строку, однак якщо ППР прийнято вже після його завершення, контролюючий орган може втратити право на відповідне донарахування.

Тому під час аналізу результатів перевірки необхідно зіставляти щонайменше три дати:

1) дату, з якої почався перебіг строку давності;

2) дату початку або проведення перевірки;

3) дату прийняття податкового повідомлення-рішення.

Саме третя дата нерідко стає вирішальною у спорі.

Коли саме відновилися строки: спір, до якого варто бути готовим

У практиці може виникнути спір щодо того, коли саме відновився перебіг строків.

Основна позиція полягає в тому, що строки почали обчислюватися з 1 серпня 2023 року. Саме цією датою Закон № 3219-IX обмежив дію загального зупинення.

Водночас податкові органи можуть наполягати, що для окремих платників строки фактично не мали спливати до 8 грудня 2023 року. Саме цього дня набрав чинності Закон України      № 3453-IX від 9 листопада 2023 року, яким було скасовано мораторій на проведення більшості документальних податкових перевірок та розширено можливості контролюючих органів щодо їх призначення.

Аргумент податкової може бути таким: якщо у період із 1 серпня до 8 грудня 2023 року контролюючий орган не мав права провести певний вид перевірки, цей час не повинен зараховуватися до строку давності.

Однак такий підхід змішує два різні правові питання:

• строк, протягом якого податкова може визначити зобов’язання;

• можливість призначити конкретний вид перевірки.

Питання перебігу строків давності було окремо врегульоване Законом № 3219-IX, який відновив їх із 1 серпня 2023 року. Натомість Закон № 3453-IX стосувався передусім скасування мораторію та відновлення можливості проведення документальних перевірок. Тому саме дата 1 серпня 2023 року має сильнішу нормативну основу для обчислення строків давності.

Водночас у конкретних спорах податкова може посилатися на 8 грудня 2023 року, намагаючись отримати ще кілька додаткових місяців для визначення податкових зобов’язань. Бізнесу варто бути готовим до такої позиції та заздалегідь мати контраргументацію.

Для ТЦУ та нерезидентів трирічного горизонту не буде

Скорочення фактичного періоду перевірки з 6,5 до 3 років стосується насамперед звичайного строку в 1095 днів.

Для контрольованих операцій та окремих питань оподаткування нерезидентів діє строк у 2555 днів. До нього також додається карантинна та воєнна пауза. У результаті для таких перевірок загальний часовий горизонт може перевищувати десять років, і після серпня 2026 року податкова й надалі може повертатися до операцій орієнтовно починаючи з 2016 року.

При цьому важливо враховувати той факт, що навіть якщо компанія не вважає свої операції контрольованими, податкова може дотримуватися іншої позиції. Тому документи за давні періоди, пов’язані з нерезидентами або міжгруповими операціями, рано вважати непотрібними. 

Уточнююча декларація може відкрити новий строк

Подання уточнюючої декларації змінює розрахунок строку давності.

Щодо уточнених показників новий строк починає обчислюватися з дати подання уточнення. Тому навіть звітний період, який на перший погляд уже мав бути закритим, може залишатися доступним для перевірки.

Водночас із 2021 року повноваження податкового органу після подання уточнення обмежені саме тими показниками, які були уточнені.

На практиці можливий спір щодо уточнень, поданих до 1 січня 2021 року. Податкова може стверджувати, що слід застосовувати стару редакцію норми, яка дозволяла перевіряти весь звітний період.

Більш обґрунтованим видається застосування редакції, чинної на момент проведення перевірки, оскільки йдеться про обсяг процесуальних повноважень контролюючого органу.

Коли трирічний строк не захищає платника

Навіть після повернення до стандартного трирічного горизонту існують випадки, коли строки давності не застосовуються або їх перебіг додатково зупиняється.

Зокрема, це можливо, якщо:

• платник мав подати декларацію, але не подав її;

• перевірку не проведено через недопуск;

• проведення перевірки було заборонено судом;

• платник оскаржував рішення про призначення перевірки;

• діють спеціальні правила, пов’язані з кримінальним провадженням;

• закон передбачає інший строк для конкретної категорії операцій.

Особливо ризиковою є ситуація з неподанням декларації. У такому випадку податкова може стверджувати, що строк давності взагалі не почав спливати.

Це, зокрема, може бути актуальним у спорах щодо діяльності нерезидента через незареєстроване постійне представництво в Україні.

Що означає скорочення строку для бізнесу

Після 1 серпня 2026 року податкова вже не повинна автоматично виходити з того, що перевірка може охоплювати майже шість із половиною років.

Для більшості податків діапазон контролю поступово повертається до трьох років.

Це означає для бізнесу:

• меншу кількість старих періодів у планових і позапланових перевірках;

• меншу потребу відновлювати документи за 2019–2020 роки для звичайних податків;

• сильнішу позицію в оскарженні донарахувань за давні періоди;

• необхідність уважно перевіряти розрахунок строку щодо кожного ППР;

• поступове повернення до стандартної довоєнної моделі податкового контролю.

Проте старі документи не варто знищувати лише на підставі того, що минуло три календарні роки. Необхідно враховувати зупинення строків, уточнення, спеціальні семирічні строки та правила зберігання документів.

Висновок

Після 1 серпня 2026 року для більшості податкових перевірок завершується період, коли стандартний трирічний строк через карантинну та воєнну паузу фактично становив близько шести з половиною років.

Горизонт податкового контролю поступово повертається до звичайних 1095 днів.

Це не податкова амністія і не автоматичне закриття всіх періодів до серпня 2023 року. Проте для бізнесу це реальне й істотне скорочення періоду, до якого може повертатися податкова під час перевірки.

Саме тому при отриманні акта перевірки або ППР за давні періоди аналіз варто починати не лише зі змісту претензій податкового органу.

Перше питання має звучати так: чи не сплив строк, протягом якого податкова мала право визначити це грошове зобов’язання?

У низці спорів відповідь на це питання може бути достатньою для скасування донарахувань, незалежно від того, наскільки переконливою виглядає позиція податкової по суті.

Спеціально для Oboz.ua

Ключова новація – розділення Податкового розрахунку на дві окремі форми залежно від статусу податкового агента: окремо для юридичних осіб та окремо для фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Оновлено структуру Розрахунку та запроваджено нові додатки – ФІЗ-Д1, ФІЗ-4ДФ, ФІЗ-Д5 і ФІЗ-Д6.

Застосування нових форм починається з 1 серпня 2026 року для звітування:

• податкових агентів (крім ФОП та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) – за липень 2026 року;
• фізичних осіб – підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність – з поданням нового квартального Розрахунку із розбивкою показників за місяцями кварталу.

До цього часу ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, можуть продовжувати подавати Розрахунок за чинною місячною формою, оскільки квартальна форма ще не застосовується. Наразі ДПС приймає та опрацьовує такі Розрахунки за квітень – червень 2026 року.

Дублювати звітність не потрібно:

• якщо Розрахунок уже подано за всі місяці за місячною формою, повторно подавати його після запровадження квартальної форми не потрібно;
• якщо ж звітність за місячною формою подана не за всі місяці кварталу, квартальний Розрахунок необхідно подати лише за ті місяці, за які звітність не подавалася.

Звертаємо увагу, що до 10 серпня 2026 року необхідно прозвітувати вже за ІІ квартал 2026 року. Як і раніше, Розрахунок подається лише у разі нарахування або виплати доходів фізичним особам у звітному періоді.

Такий підхід до початку застосування нових форм узгоджується з пунктом 46.6 статті 46 ПКУ, за яким у разі зміни форм податкової звітності нові форми набирають чинності для складання звітності за податковий період, наступний за періодом їх оприлюднення. Саме тому нові форми застосовуються не з дати набрання чинності наказами, а починаючи зі звітування за липень 2026 року.

Водночас останні роз’яснення Держстату свідчать, що для багатьох підприємств перехід не буде автоматичним. Якщо між чинним КВЕД-2010 та новою класифікацією NACE 2.1-UA відсутня пряма відповідність, новий КВЕД доведеться визначати самостійно та вносити відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.

Чому автоматична заміна працюватиме не для всіх?

Нова класифікація NACE 2.1-UA суттєво деталізує окремі види економічної діяльності. Якщо раніше одному КВЕДу відповідав один вид діяльності, то тепер окремі коди поділені на декілька більш вузьких категорій.

У такій ситуації жодна автоматична система не може визначити, який саме новий код відповідає діяльності конкретного підприємства, адже лише підприємство знає, який вид економічної діяльності фактично здійснюється. Якщо одному старому КВЕДу відповідає кілька нових кодів, зробити правильний вибір без аналізу діяльності неможливо.

Тому у випадках, коли між старим і новим класифікатором відсутня відповідність «один до одного», бізнесу доведеться не просто змінити номер КВЕДу, а фактично ще раз оцінити свою діяльність, самостійно визначити відповідний код та внести зміни до Єдиного державного реєстру.

Якому бізнесу варто перевірити свої КВЕДи насамперед?

Найбільшу увагу варто приділити тим видам діяльності, для яких у новій класифікації одному старому КВЕДу відповідає декілька нових кодів.

Така ситуація найчастіше виникатиме у сферах, що активно розвивалися останніми роками, зокрема в ІТ, електронній комерції, цифрових сервісах, логістиці, рекламі, маркетингу та консалтингу.

Саме підприємствам із цих сфер варто вже зараз перевірити, чи має їхній чинний КВЕД однозначну відповідність у новій класифікації NACE 2.1-UA.

Чому це важливо не лише для статистики?

На перший погляд може здатися, що зміна КВЕДів стосується виключно державної статистики. Насправді ж для багатьох підприємств правильно визначений код виду економічної діяльності має цілком практичне значення.

Від нього можуть залежати можливість застосування окремих режимів оподаткування, отримання ліцензій і дозвільних документів, участь у публічних закупівлях, а також взаємодія з банками, контрагентами та державними органами.

Зокрема, для платників єдиного податку законодавство прямо пов’язує право застосовувати спрощену систему оподаткування з видами діяльності, зазначеними в Єдиному державному реєстрі.

Крім того, КВЕДи використовуються під час:

• державної реєстрації;

• отримання окремих ліцензій і дозвільних документів;

• участі у публічних закупівлях;

• подання статистичної звітності;

• взаємодії з банками та контрагентами.

Саме тому вибір нового КВЕДу не варто сприймати як суто технічну процедуру. Якщо внаслідок переходу на NACE 2.1-UA буде обрано код, який не відповідає фактично здійснюваній діяльності, це може спричинити практичні труднощі вже після завершення перехідного періоду.

Як проходитиме перехід?

Перехід на нову класифікацію NACE 2.1-UA здійснюватиметься поетапно.

2026 рік визначено як перехідний період. У цей час державні органи адаптуватимуть свої інформаційні системи, забезпечуватимуть зіставлення чинних кодів КВЕД-2010 із новою класифікацією та впроваджуватимуть відповідні електронні сервіси.

Саме перехідний період дає бізнесу можливість без поспіху перевірити, чи має чинний КВЕД пряму відповідність у новій класифікації. Якщо такої відповідності немає, підприємству або ФОП необхідно буде самостійно визначити новий код та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.

Із 1 січня 2027 року NACE 2.1-UA офіційно набуде чинності та замінить КВЕД-2010.

Що варто зробити вже зараз?

Хоча нова класифікація набуде чинності лише з 1 січня 2027 року, бізнес уже зараз має достатньо часу, щоб без поспіху перевірити свої КВЕДи та визначити, чи потребуватимуть вони самостійного оновлення.

Уже зараз бізнесу доцільно:

• перевірити відповідність своїх КВЕДів новій класифікації;

• з’ясувати, чи зберігається відповідність “один до одного”;

• оцінити, чи потрібно буде самостійно визначати новий КВЕД;

• за необхідності підготуватися до внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Такий аналіз допоможе уникнути поспішних рішень наприкінці перехідного періоду та забезпечить безперервність діяльності після запровадження нової класифікації.

Висновок

Найголовніше, що варто врахувати бізнесу вже сьогодні, — далеко не всі підприємства перейдуть на нові КВЕДи автоматично.

Якщо між старим та новим класифікатором відсутня пряма відповідність, новий код виду економічної діяльності доведеться визначати самостійно.

Саме тому перехідний період варто використати не лише для ознайомлення з новою класифікацією, а й для перевірки фактично здійснюваних видів економічної діяльності та, за необхідності, завчасної підготовки до внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Такий підхід дозволить без поспіху підготуватися до переходу на NACE 2.1-UA та забезпечити безперервність діяльності після запровадження нової класифікації.

Однак у червні 2026 року Верховний Суд сформував правову позицію, яка може вплинути на тисячі аналогічних спорів.

Йдеться про першу постанову Верховного Суду, в якій детально проаналізовано питання застосування РРО саме до моделі інтернет-торгівлі з оплатою товару через NovaPay під час його отримання.

Як усе починалося: штраф, який міг знищити бізнес

Харківський підприємець роками продавав автомобільні шини та диски через інтернет. Схема проста і знайома мільйонам українців: замовляєш на сайті, отримуєш у відділенні Нової Пошти, оплачуєш через NovaPay — гроші йдуть на рахунок продавця.

Підприємець не приховував доходів і не працював «у тіні». Усі кошти надходили на його розрахунковий рахунок, а податки сплачувалися в повному обсязі.

Але у 2024 році ДПС провела перевірку і вирішила: раз не застосовував касовий апарат (РРО) при кожному продажу — значить, порушував закон. Результат — штраф 92 394 451,94 грн за операції на суму понад 93 мільйони гривень.

Адміністративне оскарження результату не дало — ДПС України штраф залишила в силі. Справа пішла до суду.

Що казала податкова: «РРО мав бути завжди»

Позиція ДПС була жорсткою і, треба визнати, не позбавленою певної логіки: продавець зобов’язаний проводити розрахункові операції через РРО. Покупець платить — продавець повинен провести розрахункову операцію через РРО та видати фіскальний чек. Саме такою була позиція контролюючого органу.

Те, що гроші надходять не напряму від покупця, а через фінансового посередника NovaPay — на думку податкової, значення не має. Посередник лише «спрощує отримання оплати», але не звільняє продавця від касового апарата.

Більше того, ДПС стверджувала, що слово «тощо» у визначенні «розрахункової операції» дозволяє відносити до неї будь-які надходження від покупців — у тому числі через платіжних посередників.

Фактично податковий орган запропонував розширене тлумачення Закону про РРО, виходячи не з буквального змісту його положень, а з власного розуміння мети такого регулювання.

Що вирішили суди: Верховний Суд не погодився з позицією ДПС

Харківський окружний адміністративний суд, Другий апеляційний суд, і врешті-решт Верховний Суд — всі троє дійшли одного висновку: підприємець не порушував закон.

Ключові аргументи, які переконали суди:

1. Не було «розрахункової операції» в юридичному розумінні

Закон про РРО чітко визначає: розрахункова операція — це приймання від покупця готівки, платіжних карток або чеків за місцем реалізації товару. Підприємець нічого подібного не робив. Гроші надходили на його банківський рахунок від фінансової установи — тобто як безготівкові надходження від юридичної особи.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що продавець не приймає оплату безпосередньо від покупця. Розрахунок із покупцем здійснює фінансова установа, тоді як продавець лише отримує безготівковий переказ від цієї установи на власний рахунок. Саме на цьому розмежуванні Верховний Суд фактично побудував усю свою правову позицію.

2. Передача товару перевізнику ще не означає завершення продажу

Верховний Суд звернув увагу на принциповий момент: коли підприємець передає товар Новій Пошті без передоплати, він ще не знає, чи покупець взагалі його отримає та оплатить. Покупець може відмовитися від товару, а відтак договір купівлі-продажу ще не є виконаним.

Фактично Верховний Суд погодився, що вимога сформувати фіскальний чек ще до моменту, коли покупець прийняв рішення отримати товар і здійснив його оплату, суперечить самій логіці дистанційної торгівлі.

Саме тому в момент передачі товару перевізнику у продавця ще відсутні підстави для проведення розрахункової операції через РРО.

3. Мета РРО — прозорість обліку, а не формальні чеки

Суди виходили з того, що мета застосування РРО полягає не у формальному друку фіскальних чеків, а у забезпеченні повного обліку грошових розрахунків та недопущенні приховування доходів.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що під час перевірки податковий орган не встановив жодних фактів приховування доходів, необлікованої виручки чи розбіжностей між отриманими коштами та задекларованими доходами. Фактично єдиною підставою для застосування штрафу стала інша юридична оцінка способу отримання оплати.

І насамкінець варто поставити просте запитання: навіщо взагалі існує РРО?

Відповідь очевидна — для контролю за готівковими розрахунками, які складніше відстежити. Саме тому касовий апарат потрібен там, де існує ризик приховування виручки або проведення розрахунків поза офіційним обліком.

Якщо ж оплата здійснюється у безготівковій формі, ситуація принципово інша. Кожна операція проходить через ліцензовану фінансову установу, фіксується банківською системою та зараховується на банківський рахунок продавця. За потреби податковий орган може отримати інформацію про такі платежі у встановленому законом порядку.

Саме тому виникає закономірне питання: чи досягається мета застосування РРО, якщо всі розрахунки й без того повністю простежуються?

Інакше виходить парадоксальна ситуація: держава вже має у своєму розпорядженні всю інформацію про рух коштів, але водночас вимагає застосування ще одного інструменту контролю тих самих операцій.

Це все одно що перевіряти квиток у метро в людини, яка приїхала власним автомобілем. Формально контроль здійснюється, але перевіряється те, що жодним чином не пов’язане з метою такого контролю.

По суті, саме цю логіку підтримав Верховний Суд, зазначивши, що застосування РРО не може перетворюватися на самоціль, якщо спосіб здійснення розрахунків і без того забезпечує повну простежуваність руху коштів.

4. «Тощо» — не carte blanche для довільного тлумачення

Щодо аргументу про «тощо» у визначенні розрахункової операції — Верховний Суд був прямий: якщо законодавець хотів включити операції через платіжних посередників до категорії розрахункових — мав це прямо написати. Неточність закону не може тлумачитись на шкоду платнику.

Найважливіше: що це означає для бізнесу

Якщо модель вашої роботи відповідає тій, яку аналізував Верховний Суд, ця постанова може стати вагомим аргументом у спорі з податковим органом.

Водночас її висновки не слід поширювати на всі випадки інтернет-торгівлі.

Верховний Суд досліджував конкретну модель продажу товарів: через інтернет, з доставкою Новою Поштою, коли покупець оплачував товар під час його отримання через NovaPay, без здійснення попередньої оплати, а продавець отримував кошти від фінансової установи на свій банківський рахунок.

Саме тому суд окремо звернув увагу, що:

• висновки постанови сформульовані з урахуванням саме цієї моделі розрахунків;

• якщо покупець оплачує товар банківською карткою до його отримання, правова оцінка може бути іншою, а застосування РРО — обов’язковим;

• використання LiqPay, WayForPay або інших сервісів онлайн-еквайрингу також потребує окремого аналізу з огляду на спосіб здійснення розрахунків.

Системна проблема: закон відстає від реальності

Верховний Суд відверто визнав: законодавство про РРО не встигає за розвитком електронної торгівлі і має прогалини. Ще наприкінці 2021 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів визнавав, що питання застосування РРО при продажах через служби доставки «не має чіткого законодавчого врегулювання». Минуло чотири роки — і нічого не змінилося.

Натомість змінилася тактика податкової: замість того щоб чекати на законодавче врегулювання, ДПС почала масово штрафувати підприємців за схеми роботи, які роками ніхто не забороняв.

Подібна практика свідчить про те, що за наявності законодавчих прогалин податкові органи нерідко компенсують їх шляхом максимально широкого тлумачення норм Закону про РРО.

Практичне значення постанови

Постанова Верховного Суду має важливе практичне значення насамперед для тих підприємців, які здійснюють інтернет-торгівлю з доставкою товарів через Нову Пошту та оплатою через NovaPay під час отримання товару.

Якщо податковий орган ставить під сумнів правомірність незастосування РРО саме за такої моделі роботи, правова позиція Верховного Суду може стати одним із ключових правових аргументів під час адміністративного або судового оскарження.

Водночас кожну конкретну ситуацію необхідно оцінювати окремо, оскільки застосування РРО залежить від способу здійснення розрахунків та фактичних обставин господарської операції.

Висновок:

Ця постанова виходить далеко за межі індивідуального спору між підприємцем і податковим органом. Вона формує новий підхід до оцінки операцій, за яких покупець оплачує товар через фінансового посередника під час його отримання, та може суттєво вплинути на подальшу практику застосування законодавства про РРО в електронній торгівлі.

Хоча постанова була ухвалена за результатами спору щодо одного підприємця, системна проблема нікуди не зникла. Поки законодавець не врегулює питання застосування РРО в інтернет-торгівлі, підприємці й надалі можуть стикатися з аналогічними претензіями контролюючих органів.

Фактично Верховний Суд уперше на рівні касаційної інстанції чітко розмежував розрахункову операцію між покупцем і фінансовою установою та подальший безготівковий переказ коштів продавцю. Саме ця правова позиція формує новий підхід до застосування законодавства про РРО та, імовірно, стане орієнтиром для вирішення аналогічних спорів у сфері електронної торгівлі.

Спеціально для Oboz.ua