У постанові від 28 травня 2026 року у справі № 520/22570/25 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду необхідно встановлювати не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення, а й момент, коли платник фактично дізнався або об’єктивно повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

І особливо актуальним цей підхід є в умовах воєнного стану.

Формальне вручення не завжди означає реальне отримання

Тривалий час у податкових спорах контролюючі органи послідовно посилалися на положення Податкового кодексу України, відповідно до яких податкове повідомлення-рішення вважається врученим, якщо його було направлено рекомендованим листом за податковою адресою платника.

Саме такий підхід застосували суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

Оскільки податковий орган направив податкові повідомлення-рішення рекомендованим листом за податковою адресою платника, а поштове відправлення повернулося після закінчення строку зберігання, суди дійшли висновку про належне вручення рішень та пропуск строку звернення до суду.

Однак Верховний Суд не погодився з таким формальним підходом.

Що саме повинен встановити суд

На думку Верховного Суду, для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду недостатньо встановити лише факт направлення податкового повідомлення-рішення відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Суд повинен з’ясувати:

• коли платник фактично дізнався про прийняття рішення;

• коли він об’єктивно міг дізнатися про його існування;

• чи мав він реальну можливість отримати відповідну кореспонденцію;

• чи існували обставини, які перешкоджали отриманню поштових відправлень.

Фактично Верховний Суд підкреслив, що питання строку звернення до суду повинно оцінюватися не лише через призму формального дотримання процедур вручення, а й через реальну можливість особи захистити свої права.

Воєнний стан має значення

Окрему увагу Верховний Суд звернув на обставини воєнного стану.

У справі платник податків посилався на те, що через ракетні обстріли був змушений залишити місце проживання та фактично не мав можливості отримувати поштову кореспонденцію за своєю податковою адресою.

Крім того, про існування податкових повідомлень-рішень він дізнався лише після отримання відповідних матеріалів у відповідь на адвокатський запит.

Верховний Суд зазначив, що такі обставини не можуть залишатися поза увагою суду та потребують належної перевірки й оцінки під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду.

Саме по собі повернення рекомендованого листа після закінчення строку зберігання не доводить, що платник податків реально знав або повинен був знати про прийняття податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд застерігає від надмірного формалізму

Одним із ключових висновків постанови стало застереження Верховного Суду щодо надмірного формалізму під час оцінки дотримання процесуальних строків.

Суд прямо вказав, що висновок про пропуск строку звернення до суду не може ґрунтуватися виключно на факті направлення кореспонденції рекомендованим листом.

Такий підхід суперечить:

• принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи;

• завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи;

• принципу доступу до правосуддя.

Фактично Верховний Суд наголосив, що суди повинні оцінювати не лише юридичну форму вручення документа, а й реальні обставини, за яких особа могла або не могла дізнатися про відповідне рішення.

Чому це рішення важливе для бізнесу

Для бізнесу це рішення має практичне значення насамперед у спорах щодо строків оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих під час воєнного стану.

Воєнні дії, евакуація, зміна місця проживання, неможливість отримання поштової кореспонденції або доступу до офісних приміщень стали реальністю для багатьох платників податків.

І саме тому автоматичне застосування формального підходу до вручення документів може призводити до фактичного позбавлення особи права на судовий захист.

Позиція Верховного Суду підтверджує, що в таких спорах вирішальне значення має не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення, а й реальна можливість платника податків своєчасно дізнатися про його існування та скористатися правом на оскарження.

Висновок

Постанова Верховного Суду демонструє важливий підхід до оцінки строків звернення до суду в умовах воєнного стану.

Формальне направлення податкового повідомлення-рішення за податковою адресою саме по собі ще не означає, що платник податків фактично дізнався про його існування. При вирішенні питання про пропуск строку звернення до суду необхідно встановлювати реальний момент, коли особа отримала інформацію про відповідне рішення або об’єктивно могла її отримати.

Для бізнесу це рішення є важливим підтвердженням того, що в умовах воєнного стану право на судовий захист не може ставитися у залежність виключно від формального факту направлення кореспонденції за податковою адресою платника.

Спеціально для Oboz.ua

Згідно з чинним законодавством, дозволи на право користування пільгами з оподаткування, строк дії яких закінчився у період воєнного стану, продовжуються на весь період його дії та ще протягом двох календарних кварталів після його припинення або скасування.

Йдеться про звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів і послуг, безпосередньо виготовлених підприємствами та організаціями, заснованими громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю.

Водночас законодавство встановлює низку обмежень.

Не підпадають під звільнення наступні послуги:

• послуги, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор,
• окремі посередницькі операції (зокрема за договорами комісії, поруки, доручення та довірчого управління без передачі права власності).

Для того, щоб застосувати пільги підприємство має відповідати встановленим вимогам:

• кількість осіб з інвалідністю, які працюють за основним місцем роботи, повинна становити не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників;
• фонд оплати праці таких працівників має становити не менше 25 % загальних витрат на оплату праці.

У разі недотримання вимог законодавства податкові зобов’язання підлягають перерахуванню на загальних підставах із застосуванням фінансових санкцій.

Контролюючі органи рекомендують підприємствам своєчасно перевіряти відповідність установленим критеріям та забезпечувати належне оформлення документів для безперешкодного користування податковими пільгами.

Для багатьох платників податків цей механізм може стати ефективним способом мінімізувати фінансові наслідки податкової перевірки.

У чому полягає механізм?

Підпункт 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлює спеціальний механізм, який діє під час воєнного стану та дозволяє платникам податків за певних умов уникнути застосування штрафних санкцій і пені за результатами документальних податкових перевірок.

Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції та пеня не застосовуються, якщо платник податків сплачує донараховані за результатами перевірки податкові зобов’язання протягом встановленого законодавством строку.

Фактично закон надає платнику можливість погодитися з донарахованою сумою податкового зобов’язання та уникнути додаткового фінансового навантаження у вигляді штрафів і пені.

Для багатьох платників податків це може бути альтернативою тривалому адміністративному або судовому оскарженню, особливо у випадках, коли перспективи скасування донарахувань є невизначеними або економічно недоцільними.

За яких умов можна скористатися цією можливістю?

Для застосування зазначеного механізму одночасно повинні виконуватися такі умови:

• штрафні санкції нараховані за результатами документальної податкової перевірки;

• документальна перевірка була розпочата або відновлена після 1 серпня 2023 року;

• перевірка завершена до припинення або скасування воєнного стану;

• податковим органом визначено суму грошового зобов’язання;

• платник податків сплатив таке зобов’язання протягом 30 календарних днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення.

Важливо враховувати, що зазначений механізм поширюється саме на документальні перевірки та не застосовується до результатів камеральних або фактичних перевірок.

За наявності всіх зазначених умов штрафні санкції підлягають скасуванню, а пеня не нараховується.

Чи потрібно повідомляти податковий орган про сплату?

Податковий кодекс України не встановлює окремого обов’язку повідомляти контролюючий орган про здійснення відповідної оплати.

Разом з тим, з практичної точки зору доцільно направити до податкового органу лист із посиланням на підпункт 69.37. Податкового кодексу України та додати документи, що підтверджують сплату донарахованого податкового зобов’язання.

Такий підхід дозволяє мінімізувати ризик технічних помилок у податкових базах даних та уникнути подальших спорів щодо наявності податкового боргу або штрафних санкцій.

Чи можна використати наявну переплату

На практиці часто виникає питання, чи може платник використати наявну переплату для погашення донарахованого податкового зобов’язання.

Податковий кодекс України не містить прямої заборони щодо використання переплати для таких цілей.

Водночас з огляду на відносну новизну відповідного механізму та відсутність усталеної практики його застосування питання використання переплати доцільно оцінювати в кожному конкретному випадку окремо.

Тому перед прийняттям рішення про використання переплати для погашення донарахованого податкового зобов’язання бажано додатково проаналізувати поточну практику контролюючих органів та можливі ризики застосування підпункту 69.37 Податкового кодексу України.

Важливий вибір: штраф чи оскарження

Водночас платнику податків необхідно враховувати один принциповий нюанс.

Скориставшись механізмом, передбаченим підпунктом 69.37. Податкового кодексу України, платник фактично погоджується з донарахованим податковим зобов’язанням та відмовляється від подальшого оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення.

Тому надалі оскаржити відповідне податкове повідомлення-рішення вже не вдасться.

Фактично бізнес має обрати одну з двох стратегій:

• погодитися з донарахуванням та уникнути штрафних санкцій;

• або оскаржувати результати перевірки та відстоювати свою позицію щодо донарахованого податкового зобов’язання.

Якщо за результатами перевірки винесено декілька податкових повідомлень-рішень, рішення щодо застосування цього механізму може прийматися окремо щодо кожного з них.

Висновок

Механізм, передбачений підпунктом 69.37. Податкового кодексу України, є одним із небагатьох інструментів, який дозволяє бізнесу суттєво зменшити фінансові наслідки податкової перевірки під час воєнного стану.

Однак перед його застосуванням варто ретельно оцінити перспективи можливого оскарження результатів перевірки. В окремих випадках відмова від штрафних санкцій може бути більш вигідним рішенням, ніж тривале оскарження, але лише тоді, коли платник погоджується із самою сумою визначеного податкового зобов’язання.

Саме тому після отримання податкового повідомлення-рішення важливо не лише оцінити суму донарахувань, а й визначити оптимальну стратегію подальших дій. У багатьох випадках своєчасна сплата донарахованого податкового зобов’язання може дозволити бізнесу уникнути значних додаткових фінансових втрат, однак таке рішення доцільно приймати лише після оцінки перспектив можливого оскарження результатів перевірки.

Спеціально для Oboz.ua

Нагадаємо, що з 3 січня 2025 року ТТН оформлюється виключно за формою, наведеною у додатку 7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363 (далі – Правила № 363). Підприємство не має права змінювати структуру бланка – всі передбачені формою графи мають бути відтворені, навіть якщо окремі з них у конкретному випадку не заповнюються. Допускається лише опущення пояснювального тексту в дужках, зміна формату аркуша та друк на одній або кількох сторінках. Водночас сторони перевезення можуть за взаємною згодою додавати власні реквізити, якщо вони не спотворюють зміст основної форми (п. 11.1 Правил № 363).

Новий реквізит: «Місце зберігання транспортного засобу»

Цей реквізит безпосередньо пов’язаний із Положенням про особливості режиму праці та відпочинку водіїв (далі – Положення). У новій формі ТТН біля відповідної графи стоїть зірочка з поясненням: реквізит заповнюється у випадках, передбачених Положенням.

Пункт 5 Положення визначає категорії перевезень, на які не поширюються його вимоги, – за умови, що перевезення здійснюється в радіусі до 100 км по прямій від місцезнаходження суб’єкта господарювання або місця зберігання транспортного засобу (далі – ТЗ). До таких категорій належать, зокрема: перевезення без оплати для потреб основної діяльності водія (ТЗ до 7,5 т, керування не є основною професією); техдопомога та евакуація спеціалізованим транспортом; перевезення сільськогосподарськими та лісогосподарськими підприємствами орендованим транспортом; вантажні перевезення екотранспортом (газ/електроенергія) масою до 7,5 т; перевезення живих тварин між фермами, ринками та скотобійнями; перевезення будівельної техніки, якщо водій не є професійним водієм, та інші. У кожному з цих випадків фіксація місця зберігання ТЗ у ТТН обґрунтовує право на виключення з-під дії Положення.

Окремої уваги заслуговує узагальнюючий абзац наприкінці пункту 5 Положення, не прив’язаний до конкретного виключення: місцезнаходження суб’єкта господарювання, його структурного підрозділу або філії, де зберігається ТЗ, зазначається у ТТН. Крім того, розділ ІІІ Положення допускає подовження щоденного та щотижневого часу керування водія для доїзду до місця зберігання ТЗ – і саме запис у ТТН слугуватиме доказом правомірності такого подовження.

З огляду на це, до появи офіційних роз’яснень Мінрозвитку рекомендація є однозначною: зазначати місце зберігання ТЗ доцільно всім перевізникам, що підпадають під дію Положення, незалежно від конкретної категорії перевезення.

Обов’язкові реквізити ТТН

Перелік обов’язкових реквізитів встановлено ст. 48 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон № 2344) і з набранням чинності наказом №1727 він не змінюється:

• дата і місце складання – зазначається фактичне місце завантаження вантажу (не юридична адреса підприємства), із найменуванням населеного пункту відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць за ДСТУ 4163:2020;
• вантажовідправник – повне найменування (або повні ПІБ для фізичної особи-підприємця), код ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі – РНОКПП);
• автомобільний перевізник – аналогічний обсяг даних плюс ПІБ водія та номер його посвідчення;
• вантажоодержувач – повне найменування та ідентифікаційні коди;
• транспортний засіб – марка, модель, тип, реєстраційний номер, габаритно-вагові параметри (довжина, ширина, висота, загальна маса з вантажем, маса брутто);
• пункти завантаження та розвантаження.

Відсутність будь-якого з цих реквізитів є підставою визнати ТТН недійсною, що прирівнюється до її відсутності. Штраф за відсутність ТТН – 17 000 грн на перевізника (ст. 60 Закону № 2344).

Визначення сторін перевезення

Принциповий момент: ідентифікація учасників у ТТН базується на фактичному переміщенні вантажу, а не на договірній конструкції.

Вантажовідправник (ст. 1 Закону № 2344) – особа, яка безпосередньо зі свого складу або місця зберігання передає вантаж водієві. Це не обов’язково постачальник, продавець чи замовник перевезення. Саме вантажовідправник відповідає за достовірність відомостей у ТТН, оскільки лише він має фактичний доступ до інформації про характеристики вантажу.

Вантажоодержувач (ст. 1 Закону № 2344) – особа, яка фактично приймає вантаж та здійснює розвантаження ТЗ. Це не обов’язково покупець товару чи кінцевий споживач, а той, на чий об’єкт прибуває ТЗ і чий представник підписує ТТН.

Автомобільний перевізник (ст. 1 Закону № 2344, п. 1.3 Правил № 363) – власник або орендар ТЗ, який безпосередньо здійснює перевезення. Навіть якщо договір укладено з експедитором або логістичною компанією, у ТТН вказується фактичний перевізник – не посередник.

Посередник (замовник перевезення, експедитор) при транзитних поставках не є обов’язковим реквізитом ТТН. Водночас його можна внести як додатковий реквізит за згодою сторін (п. 11.1 Правил № 363) – наприклад, «Замовник перевезення» або «Експедитор».

Щодо формату даних учасників: для фізичних осіб-підприємців зазначаються повні ПІБ (не ініціали), для юридичних осіб – повна назва з організаційно-правовою формою. Унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) зазначається лише за наявності – його відсутність не є порушенням.

Необов’язкові, але важливі елементи ТТН

Таблиця вантажно-розвантажувальних операцій не входить до переліку обов’язкових реквізитів за ст. 48 Закону № 2344, і її незаповнення формально не робить ТТН недійсною. Однак ст. 50 Закону № 2344 визначає місце та час навантаження і розвантаження як істотні умови договору перевезення. Відсутність цих записів позбавляє сторони можливості підтвердити витрати на перевезення, встановити момент переходу відповідальності за вантаж та пред’явити претензії щодо порушення строків доставки. При податкових перевірках контролюючі органи можуть ставити під сумнів реальність операції, якщо завантаження або розвантаження не задокументовано. Тому заповнення цього розділу є рекомендованим.

Відомості про вантаж у загальних випадках допускають узагальнений опис із посиланням на товаросупровідні документи. Детальна номенклатура обов’язкова лише для специфічних категорій – продуктів забою сільськогосподарських тварин (ідентифікація зв’язку між тушами та тваринами) та харчових продуктів тваринного походження (температурний режим).

Маса вантажу може зазначатися в кілограмах, а не в тоннах, якщо вантаж має незначну вагу – формалізм тут недоречний.

Що зробити вже зараз

Бізнесу варто до 26 липня 2026 року перевірити відповідність бланків ТТН оновленій формі з додатку 7 до Правил № 363, додати графу «Місце зберігання транспортного засобу» до друкованих та електронних форм, а також провести інструктаж відповідальних осіб щодо порядку заповнення нового реквізиту та випадків, у яких він є обов’язковим.

Суд прямо вказав, що у таких правовідносинах підлягає застосуванню спеціальна норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), яка встановлює чіткий місячний строк для звернення до суду, що обчислюється з дня завершення процедури адміністративного оскарження. Натомість положення частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) із тримісячним строком мають загальний характер і не застосовуються до спорів щодо нарахування грошових зобов’язань у разі використання досудового порядку оскарження.

Велика Палата окремо акцентувала, що жодної правової колізії між нормами ПКУ та КАСУ не існує. Відносини між ними підпорядковуються принципу lex specialis derogat generali, за яким спеціальна норма має безумовний пріоритет у застосуванні. Відтак аргументація платників податків щодо можливості застосування більш тривалого строку на підставі пункту 56.21 ПКУ не приймається судами, оскільки різні строки не суперечать один одному, а регулюють різні аспекти одних правовідносин.

Фактично Велика Палата підтвердила стабільність і незмінність підходу, сформованого Верховним Судом ще у 2020 році: у випадку попереднього адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень строк на звернення до суду становить один місяць і підлягає суворому дотриманню. Відступу від цієї практики не відбулося, а спроби обґрунтувати пропуск строку посиланням на «колізію норм» або неоднозначність правового регулювання не визнаються поважними причинами.

З практичної точки зору ця позиція Верховного Суду вимагає максимальної дисципліни у дотриманні процесуальних строків. Після завершення процедури адміністративного оскарження у платника податків фактично залишається лише один місяць для прийняття рішення щодо подальшого судового захисту та підготовки позову. З огляду на це рекомендуємо оцінювати перспективи судового оскарження ще на етапі адміністративної процедури та забезпечувати готовність до оперативного звернення до суду. Будь-яке зволікання або орієнтація на більш тривалі строки створює суттєвий ризик втрати можливості захисту інтересів у судовому порядку.

Предметом спору стало донарахування податковим органом зобов’язань у зв’язку з висновком про відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) власника доходу. Контролюючий орган виходив із того, що кіпрська компанія виконує посередницьку (транзитну) функцію, оскільки отримані проценти нібито перераховуються на користь інших компаній групи. У зв’язку з цим податковий орган наполягав на застосуванні базової ставки 15% відповідно до Податкового кодексу України.

Платник податків обґрунтовував застосування ставки 2% тим, що нерезидент є податковим резидентом Кіпру, має право на отримання доходу, самостійно розпоряджається отриманими коштами та не має зобов’язань щодо їх подальшого перерахування третім особам. На підтвердження були надані сертифікати резидентства, договірна документація та фінансова звітність.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з позицією яких погодився Верховний Суд, зазначили, що застосування пониженої ставки податку відповідно до міжнародного договору можливе за умови одночасного виконання трьох критеріїв: нерезидент є резидентом відповідної юрисдикції, надано належне підтвердження такого статусу, а також нерезидент є бенефіціарним власником доходу. При цьому бенефіціарний власник визначається як особа, яка не лише формально отримує дохід, але й фактично контролює його та визначає подальшу економічну долю без обов’язку передавати його іншій особі.

Верховний Суд акцентував, що обов’язок доведення обставин, які свідчать про транзитний характер операцій або відсутність у нерезидента фактичного контролю над доходом, покладається на податковий орган. У цій справі контролюючий орган не надав належних доказів на підтвердження своїх висновків, а наведені аргументи були визнані припущеннями.

Суд також зазначив, що наявність корпоративної структури, пов’язаності осіб або здійснення внутрішньогрупового фінансування не є самостійною підставою для висновку про відсутність бенефіціарного статусу. Крім того, сам факт подальшого використання отриманих коштів, зокрема в межах корпоративних операцій, не свідчить про транзитність за відсутності обов’язку їх передачі третім особам.

Окремо Верховний Суд звернув увагу, що застосування кіпрського режиму Notional Interest Deduction (NID) не впливає на визначення статусу бенефіціарного власника та не може розглядатися як підстава для відмови у застосуванні положень міжнародного договору.

За результатами розгляду касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Таким чином, суд підтвердив правомірність застосування платником пониженої ставки податку на підставі Конвенції.

Рішення має практичне значення, оскільки підтверджує сформований підхід Верховного Суду: визначальним критерієм для застосування пільг за міжнародними договорами є фактичний контроль над доходом та відсутність обмежень у його використанні, тоді як формальні ознаки корпоративної структури або припущення щодо руху коштів не можуть бути достатньою підставою для відмови у застосуванні таких пільг.

• земельного податку;
• податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таке звільнення починає діяти з місяця, наступного за місяцем отримання статусу резидента, і триває до кінця місяця, в якому цей статус припинено. Відповідні зміни внесено Законом України № 4577, який набрав чинності 05.10.2025. Застосування цих норм передбачено до 1 січня 2036 року, але не довше ніж до року набуття Україною членства в ЄС.

Звільнення поширюється на:

• земельний податок:
• земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти виробничого призначення, що використовуються у господарській діяльності резидентів Дефенс Сіті;
• земельні ділянки, які тимчасово не використовуються у господарській діяльності резидентів Дефенс Сіті протягом періоду релокації і при цьому не передані у користування третім особам.

• податок на нерухомість:
• об’єкти нерухомості, розташовані на території обраного для релокації населеного пункту, якщо вони не здаються в оренду, лізинг, позичку (крім працівників резидента Дефенс Сіті) та використовуються у господарській діяльності резидентів Дефенс Сіті та/або для проживання їх працівників;
• будівлі промисловості, віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, які на період релокації резидентів Дефенс Сіті не використовуються за призначенням у їхній господарській діяльності та не здаються в оренду, лізинг, позичку.

Для резидентів Дефенс Сіті під час нарахування та сплати земельного податку і податку на нерухомість норми про нарахування пені не застосовуються.

Якщо статус резидента втрачено, то у такому випадку:

1. Право на податкові пільги припиняється

2. Необхідно до 20 числа наступного місяця

• подати уточнюючі декларації;
• сплатити податкові зобов’язання разом із пенею;

3. Пеня обчислюється з першого звітного періоду втрати статусу без обмеження строками давності.

Рівень сплати з податку на прибуток підприємств, сформована за видами економічної діяльності на рівні класу згідно класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 (за даними податкової звітності з ПНП за 2025 рік, станом на 02.04.2026).

Зокрема, для деяких основних галузей надано наступні показники:

• Комп’ютерне програмування – 2,06%
• Консультування з питань інформатизації – 1,47%
• Неспеціалізована оптова торгівля – 0,84%
• Будівництво житлових і нежитлових будівель – 0,83%
• Роздрібна торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами – 0,31%

Серед виробничих та аграрних напрямів зазначено:

• Виробництво пестицидів та агрохімічної продукції – 1,99%
• Вирощування зернових культур, бобових та насіння олійних культур – 1,83%
• Надання в оренду й експлуатацію нерухомого майна – 1,84%
• Виробництво інших харчових продуктів – 1,36%
• Оптова торгівля фруктами та овочами – 0,48%
• Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами – 0,50%

Ці цифри чітко демонструють, що універсального рівня податкового навантаження не існує. Податкове навантаження оцінюється для кожної галузі окремо, відповідно до класу КВЕД.

Для бізнесу це означає насамперед потребу подивитися на власні показники не ізольовано, а в порівнянні з галуззю. Якщо фактичний рівень сплати податку на прибуток є суттєво нижчим за галузевий, це ще не доводить порушення, але вже створює запитання з боку контролюючого органу. У таких випадках рекомендується підготувати пояснення причин відхилення, що можуть включати:

• збитковість підприємства;
• інвестиційну фазу;
• сезонність виробництва;
• значні одноразові витрати;
• податкові різниці;
• пільги чи інші об’єктивні фактори.

ДПС, згідно з пунктом 77.2 Податкового кодексу України, використовує податкове навантаження як критерій для формування плану перевірок платників податків. Визначаються платники з високим рівнем ризику несплати податків, які підлягають перевірці.

Показник загального податкового навантаження (показник D) використовується для автоматизованого моніторингу податкового навантаження та формується відповідно до Постанови КМУ від 11.12.2019 № 1165. Цей показник є важливим для формування переліку платників з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства (пп. 69.41 підр. 10 р. XX ПКУ).

На перший погляд, це виглядає як логічний крок: держава потребуватиме значних ресурсів для відновлення економіки та фінансування оборонного сектору.

Однак фактично мова йде не просто про тимчасовий захід, а про закріплення додаткового податкового навантаження на роки вперед.

Що фактично змінюється?

До цього моменту військовий збір сприймався як тимчасовий інструмент, прив’язаний до періоду воєнного стану.

Нове рішення змінює саму логіку: військовий збір більше не є виключно «воєнним» податком, він фактично стає довгостроковим елементом податкового навантаження.

Фактично відбувається зміна природи цього платежу: він перетворюється з антикризового інструменту на стабільне джерело наповнення бюджету.

Що це означає для бізнесу?

Для роботодавців це означає одне: фактичне податкове навантаження на фонд оплати праці не зменшиться навіть після завершення війни

Сьогодні структура виглядає так:

• 18% — ПДФО
• 5% — військовий збір
• 22% — ЄСВ

Таким чином, навіть після скасування воєнного стану ці показники не зміняться щонайменше ще три роки.

Це означає, що очікуване після війни зниження податкового навантаження на працю фактично відкладається на невизначений строк.

Чому це важливо?

Ринок вже закладає у свої моделі очікування «податкового полегшення» після війни.

Продовження військового збору означає:

• відсутність швидкого зниження податкового тиску;
• збереження високої вартості офіційної зарплати;
• стимулювання пошуку альтернативних моделей оплати праці.

Фактично держава сигналізує бізнесу: період податкового послаблення після війни може не настати так швидко, як очікувалося.

Чи дійсно це тимчасово?

Формально — так, закон встановлює строк у три роки.

Але практика українського податкового законодавства показує інше: тимчасові податки часто стають постійними.

Військовий збір уже існує значно довше, ніж планувалося спочатку, і нове продовження лише підсилює цю тенденцію.

З урахуванням попереднього досвіду, трирічний строк виглядає радше як формальне обмеження, ніж як реальна гарантія припинення цього платежу.

Основний ризик

Ключовий ризик — це не сам розмір збору, а його поступова «нормалізація».

Проблема полягає в тому, що тимчасові податки в українській практиці часто перетворюються на постійні, а їх скасування відкладається на невизначений строк.

Коли тимчасовий платіж існує роками, бізнес перестає сприймати його як виняток,
а держава — як інструмент, від якого потрібно відмовлятися.

Що це означає стратегічно?

Фактично бізнес стикається з новою реальністю: податкове навантаження на фонд оплати праці закріплюється як довгострокове, без чітких сигналів щодо його зниження.

Це створює додаткові стимули для тінізації доходів або пошуку альтернативних моделей виплат, що суперечить задекларованим цілям детінізації економіки.

Що варто врахувати вже зараз?

Бізнесу вже зараз варто:

• переглянути довгострокові фінансові моделі;
• оцінити структуру фонду оплати праці;
• врахувати стабільно високий рівень податкового навантаження;
• планувати витрати без очікування швидкого податкового «полегшення».

Висновок

Продовження військового збору після завершення воєнного стану — це сигнал про зміну підходу до податкової політики.

З одного боку — це зрозуміла необхідність у період післявоєнного відновлення.
З іншого — це ще один крок до закріплення високого податкового навантаження як нової норми.

І ключове питання вже не в тому, скільки триватиме цей трирічний період, а в тому, чи існує реальний план повернення до нижчого податкового навантаження після його завершення.

Спеціально для Oboz.ua

Хто зобов’язаний подати декларацію?

Обов’язок подання щорічної декларації поширюється на:

• осіб, які у 2025 році займали посади, що передбачають виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
• осіб, які протягом 2025 року припинили відповідну діяльність або втратили статус суб’єкта декларування.

Обов’язок та можливість виправлення

Подання декларації має бути:

• своєчасним;
• повним та достовірним.

У разі виявлення помилок передбачено механізм виправлення: уточнену декларацію можна подати протягом 30 календарних днів після подання первинної.

Ключові зміни: підвищення відповідальності

З 2025 року набули чинності зміни (Закон №4496-IX), які суттєво підвищили пороги відповідальності за недостовірне декларування.

Адміністративна відповідальність

Настає, якщо сума недостовірних відомостей становить від 150 до 750 прожиткових мінімумів (у 2026 році: від 499 200 грн до 2 496 000 грн).

Кримінальна відповідальність (ст. 366-2 ККУ)

Частина 1: від 750 до 2 500 прожиткових мінімумів (від 2 496 000 грн до 8 320 000 грн).

Частина 2: понад 2 500 прожиткових мінімумів (понад 8 320 000 грн).

Також переглянуто підхід до визначення порогу кримінальної відповідальності за незаконне збагачення (ст. 368-5 ККУ). Кримінальна відповідальність настає у разі, якщо вартість набутих активів перевищує законні доходи особи на 3 000 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у 2026 році становить 4 992 000 грн і більше.