Товариство є морським агентом і протягом 2023 – 2024 років надавало послуги агентування суден нерезидентам – OVEN LTD (Сейшельські Острови) та SECURELOGICS SHIPPING LLC (Грузія). За специфікою цієї діяльності агент укладає договори з третіми особами щодо обслуговування суден у портах (швартування, буксирування, портові, канальні, лоцманські, маякові збори тощо), самостійно сплачує ці послуги з ПДВ та отримує зареєстровані податкові накладні, а від нерезидентів одержує кошти на відшкодування вартості таких послуг і власну агентську винагороду; частина операцій (портові збори) звільнена від ПДВ за пунктом 197.9 статті 197 ПКУ.

Прикметно, що сам факт надання послуг агентування, їх документальне оформлення та реєстрацію податкових накладних на користь зазначених нерезидентів податковий орган не заперечував і зауважень до первинних документів не мав. Єдиною підставою для висновку про нереальність операцій стали дані з інтернет-сайтів про те, що нерезиденти нібито неактивні або відомості про них відсутні. На цій підставі ДПС перекваліфікувала кошти, отримані від нерезидентів, у «інший дохід» (безповоротно отриманий актив) із донарахуванням податку на прибуток, а щодо ПДВ – визнала неправомірним складання накладних на нерезидентів і вимагала скласти накладні на реалізацію послуг «третім особам».

Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд це рішення скасував і став на бік податкового органу, проте Верховний Суд визнав такий підхід хибним. Суд наголосив, що нереальність господарських операцій має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналізуючи докази податкового органу, Суд вказав на низку суттєвих вад:

• джерело opencorporates.com не є офіційним ресурсом, а ДПС не довела, що використані сайти є офіційними та містять актуальні й достовірні відомості;
• інформацію щодо SECURELOGICS SHIPPING LLC отримано станом на дату запиту (08.05.2025), а не на періоди спірних операцій – 2023–2024 роки;
• щодо OVEN LTD податковий орган послався на дані про зовсім іншу компанію (з номером №13757644), тоді як контрагентом позивача була OVEN LTD з реєстраційним номером №169695;
• ДПС не зверталася за офіційною інформацією про діяльність нерезидентів до компетентних органів іноземних держав у порядку обміну податковою інформацією, затвердженому наказом Мінфіну від 16.04.2022 №118.

Натомість реальність операцій платник підтвердив вичерпним комплектом доказів, до яких у податкового органу не було зауважень:

• первинні документи агентування – заявки-номінації, дисбурсментські рахунки за кожним судозаходом, маніфести, коносаменти, рахунки ДП «АМПУ» та ДУ «Держгідрографія»;
• реєстраційні документи нерезидентів – щодо OVEN LTD: свідоцтво про реєстрацію (компанію зареєстровано 17.07.2015 за №169695), свідоцтво про державну реєстрацію від 04.03.2024 та свідоцтво про належну правосуб’єктність станом на 11.11.2024 (компанію не викреслено з Реєстру міжнародних комерційних компаній, вона не перебуває в ліквідації чи реорганізації);
• щодо SECURELOGICS SHIPPING LLC – повідомлення Служби внутрішніх доходів Грузії зі свідоцтвами про статус податкового резидента Грузії за 2023, 2024 та 2025 роки, а також лист банку CIM Banque про відкриття корпоративного рахунку ще з 27.12.2019;
• банківські підтвердження розрахунків – SWIFT-повідомлення про надходження оплат за морське агентування від обох нерезидентів (проведення платежів через банківську систему Суд визнав додатковим підтвердженням реальної діяльності контрагентів);
• висновок комісійної судово-економічної експертизи від 17.09.2025, який не підтвердив висновків акта перевірки.

Окремо Верховний Суд нагадав про розподіл тягаря доведення: обов’язок довести правомірність свого рішення покладено саме на податковий орган як суб’єкта владних повноважень (стаття 77 КАС України, принцип офіційності), а докази оцінюються за критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). За результатами розгляду з ГУ ДПС в Одеській області на користь товариства стягнуто ще й судовий збір у розмірі 60 560 грн.

Рішення підтверджує усталену позицію судової практики: висновок про нереальність операцій, зокрема з нерезидентами, не може будуватися на припущеннях і даних неофіційних веб-ресурсів, тим паче взятих поза межами періоду операцій або щодо іншої особи. За наявності сумнівів щодо статусу іноземного контрагента податковий орган зобов’язаний скористатися офіційним механізмом обміну податковою інформацією та довести недостовірність відомостей саме на період здійснення операцій. Для бізнесу це чергове підтвердження того, що надійним захистом залишаються належно оформлені первинні документи, підтвердження реєстрації та податкового резидентства контрагента за відповідні періоди і банківські підтвердження розрахунків.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КАС від 02.06.2026 у справі №420/21469/25

Понад три роки перебіг строків давності для проведення податкових перевірок і визначення податкових зобов’язань був зупинений. Через це стандартний трирічний горизонт податкового контролю тимчасово збільшився майже до шести з половиною років.

Після 1 серпня 2026 року ситуація принципово змінюється. Для більшості податкових перевірок ефект карантинного та воєнного зупинення строків поступово вичерпується, а часовий горизонт контролю повертається до стандартних трьох років.

Однак це не означає автоматичного закриття всіх періодів до серпня 2023 року. Строк щодо кожної декларації потрібно розраховувати окремо.

Чому податкова могла перевіряти майже шість із половиною років

За загальним правилом, установленим пунктом 102.1 Податкового кодексу України, контролюючий орган має 1095 днів для визначення суми грошового зобов’язання платника податків.

Інакше кажучи, звичайний строк податкового контролю становить три роки. Для контрольованих операцій та окремих питань оподаткування нерезидентів застосовується подовжений строк — 2555 днів, або сім років.

Проте з 18 березня 2020 року перебіг строків давності було зупинено через карантин COVID-19. Після початку повномасштабної війни дія спеціальних правил про зупинення строків продовжилася.

Ця пауза завершилася 1 серпня 2023 року, коли набрав чинності Закон України № 3219-IX. Він обмежив загальне зупинення строків датою 1 серпня 2023 року, після чого їх перебіг відновився.

Загальна тривалість паузи становила 1231 день. Тому звичайний строк у 1095 днів фактично збільшився до 2326 днів — приблизно до 6 років і 4 місяців.

Саме тому у 2024–2026 роках податкова могла повертатися до звітних періодів, які за звичайних умов уже давно були б закритими.

Що змінилося після 1 серпня 2026 року

З 1 серпня 2023 року строки знову почали спливати. Через три роки — 1 серпня 2026 року — для значної частини старих періодів додатковий час, утворений карантинною та воєнною паузою, було вичерпано.

У практичному вимірі це означає, що горизонт більшості податкових перевірок скорочується з фактичних шести з половиною років до стандартних трьох років.

Це одна з найважливіших змін для бізнесу у 2026 році.

Ще у першій половині року до перевірки могли потрапляти періоди 2019–2020 років. Після 1 серпня 2026 року для більшості платників відкритими залишатимуться переважно періоди, строк щодо яких ще не перевищив стандартних 1095 днів.

Водночас скорочення не відбувається одномоментно для всіх податків і декларацій. Кожен звітний період має власну точку відліку.

Які періоди орієнтовно залишаються відкритими

Станом на початок серпня 2026 року для звичайного трирічного строку орієнтиром можуть бути:

• за річною звітністю — 2023, 2024 та 2025 роки;

• за квартальною звітністю — окремі квартали 2023 року, 2024 і 2025 роки, а також звітні періоди 2026 року;

• за щомісячною звітністю — переважно періоди, починаючи з другої половини 2023 року.

Проте ці межі не можна застосовувати механічно.

Конкретна дата залежить від:

• граничного строку подання декларації;

• дати її фактичного подання;

• виду податку;

• подання уточнюючих розрахунків;

• наявності спеціальних підстав для зупинення або незастосування строку давності.

Важливо: теза «весь 2023 рік відкритий» або «весь 2022 рік уже закритий» без окремого розрахунку може бути хибною.

Наприклад, для декларації за 2023 рік строк рахується не від 1 січня 2023 року, а від установленої законом дати її подання або, якщо звітність подано пізніше, від дня фактичного подання.

Важлива межа — не дата початку перевірки, а дата ППР

Строк давності обмежує не лише право податкового органу прийти на перевірку. До його завершення контролюючий орган повинен також визначити суму грошового зобов’язання, тобто прийняти податкове повідомлення-рішення.

Це принципово важливо.

Перевірка може бути розпочата до спливу строку, однак якщо ППР прийнято вже після його завершення, контролюючий орган може втратити право на відповідне донарахування.

Тому під час аналізу результатів перевірки необхідно зіставляти щонайменше три дати:

1) дату, з якої почався перебіг строку давності;

2) дату початку або проведення перевірки;

3) дату прийняття податкового повідомлення-рішення.

Саме третя дата нерідко стає вирішальною у спорі.

Коли саме відновилися строки: спір, до якого варто бути готовим

У практиці може виникнути спір щодо того, коли саме відновився перебіг строків.

Основна позиція полягає в тому, що строки почали обчислюватися з 1 серпня 2023 року. Саме цією датою Закон № 3219-IX обмежив дію загального зупинення.

Водночас податкові органи можуть наполягати, що для окремих платників строки фактично не мали спливати до 8 грудня 2023 року. Саме цього дня набрав чинності Закон України      № 3453-IX від 9 листопада 2023 року, яким було скасовано мораторій на проведення більшості документальних податкових перевірок та розширено можливості контролюючих органів щодо їх призначення.

Аргумент податкової може бути таким: якщо у період із 1 серпня до 8 грудня 2023 року контролюючий орган не мав права провести певний вид перевірки, цей час не повинен зараховуватися до строку давності.

Однак такий підхід змішує два різні правові питання:

• строк, протягом якого податкова може визначити зобов’язання;

• можливість призначити конкретний вид перевірки.

Питання перебігу строків давності було окремо врегульоване Законом № 3219-IX, який відновив їх із 1 серпня 2023 року. Натомість Закон № 3453-IX стосувався передусім скасування мораторію та відновлення можливості проведення документальних перевірок. Тому саме дата 1 серпня 2023 року має сильнішу нормативну основу для обчислення строків давності.

Водночас у конкретних спорах податкова може посилатися на 8 грудня 2023 року, намагаючись отримати ще кілька додаткових місяців для визначення податкових зобов’язань. Бізнесу варто бути готовим до такої позиції та заздалегідь мати контраргументацію.

Для ТЦУ та нерезидентів трирічного горизонту не буде

Скорочення фактичного періоду перевірки з 6,5 до 3 років стосується насамперед звичайного строку в 1095 днів.

Для контрольованих операцій та окремих питань оподаткування нерезидентів діє строк у 2555 днів. До нього також додається карантинна та воєнна пауза. У результаті для таких перевірок загальний часовий горизонт може перевищувати десять років, і після серпня 2026 року податкова й надалі може повертатися до операцій орієнтовно починаючи з 2016 року.

При цьому важливо враховувати той факт, що навіть якщо компанія не вважає свої операції контрольованими, податкова може дотримуватися іншої позиції. Тому документи за давні періоди, пов’язані з нерезидентами або міжгруповими операціями, рано вважати непотрібними. 

Уточнююча декларація може відкрити новий строк

Подання уточнюючої декларації змінює розрахунок строку давності.

Щодо уточнених показників новий строк починає обчислюватися з дати подання уточнення. Тому навіть звітний період, який на перший погляд уже мав бути закритим, може залишатися доступним для перевірки.

Водночас із 2021 року повноваження податкового органу після подання уточнення обмежені саме тими показниками, які були уточнені.

На практиці можливий спір щодо уточнень, поданих до 1 січня 2021 року. Податкова може стверджувати, що слід застосовувати стару редакцію норми, яка дозволяла перевіряти весь звітний період.

Більш обґрунтованим видається застосування редакції, чинної на момент проведення перевірки, оскільки йдеться про обсяг процесуальних повноважень контролюючого органу.

Коли трирічний строк не захищає платника

Навіть після повернення до стандартного трирічного горизонту існують випадки, коли строки давності не застосовуються або їх перебіг додатково зупиняється.

Зокрема, це можливо, якщо:

• платник мав подати декларацію, але не подав її;

• перевірку не проведено через недопуск;

• проведення перевірки було заборонено судом;

• платник оскаржував рішення про призначення перевірки;

• діють спеціальні правила, пов’язані з кримінальним провадженням;

• закон передбачає інший строк для конкретної категорії операцій.

Особливо ризиковою є ситуація з неподанням декларації. У такому випадку податкова може стверджувати, що строк давності взагалі не почав спливати.

Це, зокрема, може бути актуальним у спорах щодо діяльності нерезидента через незареєстроване постійне представництво в Україні.

Що означає скорочення строку для бізнесу

Після 1 серпня 2026 року податкова вже не повинна автоматично виходити з того, що перевірка може охоплювати майже шість із половиною років.

Для більшості податків діапазон контролю поступово повертається до трьох років.

Це означає для бізнесу:

• меншу кількість старих періодів у планових і позапланових перевірках;

• меншу потребу відновлювати документи за 2019–2020 роки для звичайних податків;

• сильнішу позицію в оскарженні донарахувань за давні періоди;

• необхідність уважно перевіряти розрахунок строку щодо кожного ППР;

• поступове повернення до стандартної довоєнної моделі податкового контролю.

Проте старі документи не варто знищувати лише на підставі того, що минуло три календарні роки. Необхідно враховувати зупинення строків, уточнення, спеціальні семирічні строки та правила зберігання документів.

Висновок

Після 1 серпня 2026 року для більшості податкових перевірок завершується період, коли стандартний трирічний строк через карантинну та воєнну паузу фактично становив близько шести з половиною років.

Горизонт податкового контролю поступово повертається до звичайних 1095 днів.

Це не податкова амністія і не автоматичне закриття всіх періодів до серпня 2023 року. Проте для бізнесу це реальне й істотне скорочення періоду, до якого може повертатися податкова під час перевірки.

Саме тому при отриманні акта перевірки або ППР за давні періоди аналіз варто починати не лише зі змісту претензій податкового органу.

Перше питання має звучати так: чи не сплив строк, протягом якого податкова мала право визначити це грошове зобов’язання?

У низці спорів відповідь на це питання може бути достатньою для скасування донарахувань, незалежно від того, наскільки переконливою виглядає позиція податкової по суті.

Спеціально для Oboz.ua

Ключова новація – розділення Податкового розрахунку на дві окремі форми залежно від статусу податкового агента: окремо для юридичних осіб та окремо для фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Оновлено структуру Розрахунку та запроваджено нові додатки – ФІЗ-Д1, ФІЗ-4ДФ, ФІЗ-Д5 і ФІЗ-Д6.

Застосування нових форм починається з 1 серпня 2026 року для звітування:

• податкових агентів (крім ФОП та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) – за липень 2026 року;
• фізичних осіб – підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність – з поданням нового квартального Розрахунку із розбивкою показників за місяцями кварталу.

До цього часу ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, можуть продовжувати подавати Розрахунок за чинною місячною формою, оскільки квартальна форма ще не застосовується. Наразі ДПС приймає та опрацьовує такі Розрахунки за квітень – червень 2026 року.

Дублювати звітність не потрібно:

• якщо Розрахунок уже подано за всі місяці за місячною формою, повторно подавати його після запровадження квартальної форми не потрібно;
• якщо ж звітність за місячною формою подана не за всі місяці кварталу, квартальний Розрахунок необхідно подати лише за ті місяці, за які звітність не подавалася.

Звертаємо увагу, що до 10 серпня 2026 року необхідно прозвітувати вже за ІІ квартал 2026 року. Як і раніше, Розрахунок подається лише у разі нарахування або виплати доходів фізичним особам у звітному періоді.

Такий підхід до початку застосування нових форм узгоджується з пунктом 46.6 статті 46 ПКУ, за яким у разі зміни форм податкової звітності нові форми набирають чинності для складання звітності за податковий період, наступний за періодом їх оприлюднення. Саме тому нові форми застосовуються не з дати набрання чинності наказами, а починаючи зі звітування за липень 2026 року.

Водночас останні роз’яснення Держстату свідчать, що для багатьох підприємств перехід не буде автоматичним. Якщо між чинним КВЕД-2010 та новою класифікацією NACE 2.1-UA відсутня пряма відповідність, новий КВЕД доведеться визначати самостійно та вносити відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.

Чому автоматична заміна працюватиме не для всіх?

Нова класифікація NACE 2.1-UA суттєво деталізує окремі види економічної діяльності. Якщо раніше одному КВЕДу відповідав один вид діяльності, то тепер окремі коди поділені на декілька більш вузьких категорій.

У такій ситуації жодна автоматична система не може визначити, який саме новий код відповідає діяльності конкретного підприємства, адже лише підприємство знає, який вид економічної діяльності фактично здійснюється. Якщо одному старому КВЕДу відповідає кілька нових кодів, зробити правильний вибір без аналізу діяльності неможливо.

Тому у випадках, коли між старим і новим класифікатором відсутня відповідність «один до одного», бізнесу доведеться не просто змінити номер КВЕДу, а фактично ще раз оцінити свою діяльність, самостійно визначити відповідний код та внести зміни до Єдиного державного реєстру.

Якому бізнесу варто перевірити свої КВЕДи насамперед?

Найбільшу увагу варто приділити тим видам діяльності, для яких у новій класифікації одному старому КВЕДу відповідає декілька нових кодів.

Така ситуація найчастіше виникатиме у сферах, що активно розвивалися останніми роками, зокрема в ІТ, електронній комерції, цифрових сервісах, логістиці, рекламі, маркетингу та консалтингу.

Саме підприємствам із цих сфер варто вже зараз перевірити, чи має їхній чинний КВЕД однозначну відповідність у новій класифікації NACE 2.1-UA.

Чому це важливо не лише для статистики?

На перший погляд може здатися, що зміна КВЕДів стосується виключно державної статистики. Насправді ж для багатьох підприємств правильно визначений код виду економічної діяльності має цілком практичне значення.

Від нього можуть залежати можливість застосування окремих режимів оподаткування, отримання ліцензій і дозвільних документів, участь у публічних закупівлях, а також взаємодія з банками, контрагентами та державними органами.

Зокрема, для платників єдиного податку законодавство прямо пов’язує право застосовувати спрощену систему оподаткування з видами діяльності, зазначеними в Єдиному державному реєстрі.

Крім того, КВЕДи використовуються під час:

• державної реєстрації;

• отримання окремих ліцензій і дозвільних документів;

• участі у публічних закупівлях;

• подання статистичної звітності;

• взаємодії з банками та контрагентами.

Саме тому вибір нового КВЕДу не варто сприймати як суто технічну процедуру. Якщо внаслідок переходу на NACE 2.1-UA буде обрано код, який не відповідає фактично здійснюваній діяльності, це може спричинити практичні труднощі вже після завершення перехідного періоду.

Як проходитиме перехід?

Перехід на нову класифікацію NACE 2.1-UA здійснюватиметься поетапно.

2026 рік визначено як перехідний період. У цей час державні органи адаптуватимуть свої інформаційні системи, забезпечуватимуть зіставлення чинних кодів КВЕД-2010 із новою класифікацією та впроваджуватимуть відповідні електронні сервіси.

Саме перехідний період дає бізнесу можливість без поспіху перевірити, чи має чинний КВЕД пряму відповідність у новій класифікації. Якщо такої відповідності немає, підприємству або ФОП необхідно буде самостійно визначити новий код та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.

Із 1 січня 2027 року NACE 2.1-UA офіційно набуде чинності та замінить КВЕД-2010.

Що варто зробити вже зараз?

Хоча нова класифікація набуде чинності лише з 1 січня 2027 року, бізнес уже зараз має достатньо часу, щоб без поспіху перевірити свої КВЕДи та визначити, чи потребуватимуть вони самостійного оновлення.

Уже зараз бізнесу доцільно:

• перевірити відповідність своїх КВЕДів новій класифікації;

• з’ясувати, чи зберігається відповідність “один до одного”;

• оцінити, чи потрібно буде самостійно визначати новий КВЕД;

• за необхідності підготуватися до внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Такий аналіз допоможе уникнути поспішних рішень наприкінці перехідного періоду та забезпечить безперервність діяльності після запровадження нової класифікації.

Висновок

Найголовніше, що варто врахувати бізнесу вже сьогодні, — далеко не всі підприємства перейдуть на нові КВЕДи автоматично.

Якщо між старим та новим класифікатором відсутня пряма відповідність, новий код виду економічної діяльності доведеться визначати самостійно.

Саме тому перехідний період варто використати не лише для ознайомлення з новою класифікацією, а й для перевірки фактично здійснюваних видів економічної діяльності та, за необхідності, завчасної підготовки до внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Такий підхід дозволить без поспіху підготуватися до переходу на NACE 2.1-UA та забезпечити безперервність діяльності після запровадження нової класифікації.

Однак у червні 2026 року Верховний Суд сформував правову позицію, яка може вплинути на тисячі аналогічних спорів.

Йдеться про першу постанову Верховного Суду, в якій детально проаналізовано питання застосування РРО саме до моделі інтернет-торгівлі з оплатою товару через NovaPay під час його отримання.

Як усе починалося: штраф, який міг знищити бізнес

Харківський підприємець роками продавав автомобільні шини та диски через інтернет. Схема проста і знайома мільйонам українців: замовляєш на сайті, отримуєш у відділенні Нової Пошти, оплачуєш через NovaPay — гроші йдуть на рахунок продавця.

Підприємець не приховував доходів і не працював «у тіні». Усі кошти надходили на його розрахунковий рахунок, а податки сплачувалися в повному обсязі.

Але у 2024 році ДПС провела перевірку і вирішила: раз не застосовував касовий апарат (РРО) при кожному продажу — значить, порушував закон. Результат — штраф 92 394 451,94 грн за операції на суму понад 93 мільйони гривень.

Адміністративне оскарження результату не дало — ДПС України штраф залишила в силі. Справа пішла до суду.

Що казала податкова: «РРО мав бути завжди»

Позиція ДПС була жорсткою і, треба визнати, не позбавленою певної логіки: продавець зобов’язаний проводити розрахункові операції через РРО. Покупець платить — продавець повинен провести розрахункову операцію через РРО та видати фіскальний чек. Саме такою була позиція контролюючого органу.

Те, що гроші надходять не напряму від покупця, а через фінансового посередника NovaPay — на думку податкової, значення не має. Посередник лише «спрощує отримання оплати», але не звільняє продавця від касового апарата.

Більше того, ДПС стверджувала, що слово «тощо» у визначенні «розрахункової операції» дозволяє відносити до неї будь-які надходження від покупців — у тому числі через платіжних посередників.

Фактично податковий орган запропонував розширене тлумачення Закону про РРО, виходячи не з буквального змісту його положень, а з власного розуміння мети такого регулювання.

Що вирішили суди: Верховний Суд не погодився з позицією ДПС

Харківський окружний адміністративний суд, Другий апеляційний суд, і врешті-решт Верховний Суд — всі троє дійшли одного висновку: підприємець не порушував закон.

Ключові аргументи, які переконали суди:

1. Не було «розрахункової операції» в юридичному розумінні

Закон про РРО чітко визначає: розрахункова операція — це приймання від покупця готівки, платіжних карток або чеків за місцем реалізації товару. Підприємець нічого подібного не робив. Гроші надходили на його банківський рахунок від фінансової установи — тобто як безготівкові надходження від юридичної особи.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що продавець не приймає оплату безпосередньо від покупця. Розрахунок із покупцем здійснює фінансова установа, тоді як продавець лише отримує безготівковий переказ від цієї установи на власний рахунок. Саме на цьому розмежуванні Верховний Суд фактично побудував усю свою правову позицію.

2. Передача товару перевізнику ще не означає завершення продажу

Верховний Суд звернув увагу на принциповий момент: коли підприємець передає товар Новій Пошті без передоплати, він ще не знає, чи покупець взагалі його отримає та оплатить. Покупець може відмовитися від товару, а відтак договір купівлі-продажу ще не є виконаним.

Фактично Верховний Суд погодився, що вимога сформувати фіскальний чек ще до моменту, коли покупець прийняв рішення отримати товар і здійснив його оплату, суперечить самій логіці дистанційної торгівлі.

Саме тому в момент передачі товару перевізнику у продавця ще відсутні підстави для проведення розрахункової операції через РРО.

3. Мета РРО — прозорість обліку, а не формальні чеки

Суди виходили з того, що мета застосування РРО полягає не у формальному друку фіскальних чеків, а у забезпеченні повного обліку грошових розрахунків та недопущенні приховування доходів.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що під час перевірки податковий орган не встановив жодних фактів приховування доходів, необлікованої виручки чи розбіжностей між отриманими коштами та задекларованими доходами. Фактично єдиною підставою для застосування штрафу стала інша юридична оцінка способу отримання оплати.

І насамкінець варто поставити просте запитання: навіщо взагалі існує РРО?

Відповідь очевидна — для контролю за готівковими розрахунками, які складніше відстежити. Саме тому касовий апарат потрібен там, де існує ризик приховування виручки або проведення розрахунків поза офіційним обліком.

Якщо ж оплата здійснюється у безготівковій формі, ситуація принципово інша. Кожна операція проходить через ліцензовану фінансову установу, фіксується банківською системою та зараховується на банківський рахунок продавця. За потреби податковий орган може отримати інформацію про такі платежі у встановленому законом порядку.

Саме тому виникає закономірне питання: чи досягається мета застосування РРО, якщо всі розрахунки й без того повністю простежуються?

Інакше виходить парадоксальна ситуація: держава вже має у своєму розпорядженні всю інформацію про рух коштів, але водночас вимагає застосування ще одного інструменту контролю тих самих операцій.

Це все одно що перевіряти квиток у метро в людини, яка приїхала власним автомобілем. Формально контроль здійснюється, але перевіряється те, що жодним чином не пов’язане з метою такого контролю.

По суті, саме цю логіку підтримав Верховний Суд, зазначивши, що застосування РРО не може перетворюватися на самоціль, якщо спосіб здійснення розрахунків і без того забезпечує повну простежуваність руху коштів.

4. «Тощо» — не carte blanche для довільного тлумачення

Щодо аргументу про «тощо» у визначенні розрахункової операції — Верховний Суд був прямий: якщо законодавець хотів включити операції через платіжних посередників до категорії розрахункових — мав це прямо написати. Неточність закону не може тлумачитись на шкоду платнику.

Найважливіше: що це означає для бізнесу

Якщо модель вашої роботи відповідає тій, яку аналізував Верховний Суд, ця постанова може стати вагомим аргументом у спорі з податковим органом.

Водночас її висновки не слід поширювати на всі випадки інтернет-торгівлі.

Верховний Суд досліджував конкретну модель продажу товарів: через інтернет, з доставкою Новою Поштою, коли покупець оплачував товар під час його отримання через NovaPay, без здійснення попередньої оплати, а продавець отримував кошти від фінансової установи на свій банківський рахунок.

Саме тому суд окремо звернув увагу, що:

• висновки постанови сформульовані з урахуванням саме цієї моделі розрахунків;

• якщо покупець оплачує товар банківською карткою до його отримання, правова оцінка може бути іншою, а застосування РРО — обов’язковим;

• використання LiqPay, WayForPay або інших сервісів онлайн-еквайрингу також потребує окремого аналізу з огляду на спосіб здійснення розрахунків.

Системна проблема: закон відстає від реальності

Верховний Суд відверто визнав: законодавство про РРО не встигає за розвитком електронної торгівлі і має прогалини. Ще наприкінці 2021 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів визнавав, що питання застосування РРО при продажах через служби доставки «не має чіткого законодавчого врегулювання». Минуло чотири роки — і нічого не змінилося.

Натомість змінилася тактика податкової: замість того щоб чекати на законодавче врегулювання, ДПС почала масово штрафувати підприємців за схеми роботи, які роками ніхто не забороняв.

Подібна практика свідчить про те, що за наявності законодавчих прогалин податкові органи нерідко компенсують їх шляхом максимально широкого тлумачення норм Закону про РРО.

Практичне значення постанови

Постанова Верховного Суду має важливе практичне значення насамперед для тих підприємців, які здійснюють інтернет-торгівлю з доставкою товарів через Нову Пошту та оплатою через NovaPay під час отримання товару.

Якщо податковий орган ставить під сумнів правомірність незастосування РРО саме за такої моделі роботи, правова позиція Верховного Суду може стати одним із ключових правових аргументів під час адміністративного або судового оскарження.

Водночас кожну конкретну ситуацію необхідно оцінювати окремо, оскільки застосування РРО залежить від способу здійснення розрахунків та фактичних обставин господарської операції.

Висновок:

Ця постанова виходить далеко за межі індивідуального спору між підприємцем і податковим органом. Вона формує новий підхід до оцінки операцій, за яких покупець оплачує товар через фінансового посередника під час його отримання, та може суттєво вплинути на подальшу практику застосування законодавства про РРО в електронній торгівлі.

Хоча постанова була ухвалена за результатами спору щодо одного підприємця, системна проблема нікуди не зникла. Поки законодавець не врегулює питання застосування РРО в інтернет-торгівлі, підприємці й надалі можуть стикатися з аналогічними претензіями контролюючих органів.

Фактично Верховний Суд уперше на рівні касаційної інстанції чітко розмежував розрахункову операцію між покупцем і фінансовою установою та подальший безготівковий переказ коштів продавцю. Саме ця правова позиція формує новий підхід до застосування законодавства про РРО та, імовірно, стане орієнтиром для вирішення аналогічних спорів у сфері електронної торгівлі.

Спеціально для Oboz.ua

Зміст таких звернень майже однаковий.

Податкова служба встановлює факт здійснення операцій із нерезидентами, організаційно-правова форма яких включена до Переліку організаційно-правових форм нерезидентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 480 (далі – Перелік № 480), після чого пропонує платнику надати пояснення щодо причин невідображення відповідного коригування фінансового результату або навіть подати уточнюючу податкову декларацію.

Фактично йдеться про нову хвилю масових інформаційних розсилок, які отримують як великі, так і середні платники податків.

У чому проблема?

На перший погляд такі листи можуть виглядати цілком логічними.

Однак якщо уважно проаналізувати норми Податкового кодексу України, виникає питання: чи справді сам факт здійснення операції з нерезидентом із Переліку № 480 свідчить про наявність порушення?

Відповідь очевидна – ні.

І саме в цьому полягає головна проблема таких запитів.

Більше того, сама конструкція пп. 140.5.4 ПКУ передбачає необхідність аналізу обставин конкретної операції. Тому неможливо зробити висновок про наявність порушення виключно на підставі інформації про організаційно-правову форму контрагента.

Включення організаційно-правової форми нерезидента до Переліку № 480 саме по собі не є достатньою підставою для висновку про необхідність застосування різниці, передбаченої пп. 140.5.4 ПКУ.

Підпункт 140.5.4 Податкового кодексу України не встановлює автоматичного обов’язку здійснювати коригування фінансового результату лише через те, що контрагент має певну організаційно-правову форму.

Сам Кодекс передбачає винятки, зокрема якщо платник може підтвердити відповідність умов операції принципу «витягнутої руки» або якщо нерезидент фактично сплачує корпоративний податок у країні своєї реєстрації.

Тобто для висновку про наявність чи відсутність порушення необхідний аналіз конкретних обставин операції.

Податкова фактично пропонує платнику самому довести свою правоту

Особливість таких листів полягає в тому, що податковий орган зазвичай не стверджує про встановлене порушення.

Натомість платнику повідомляють про наявність певної операції та пропонують:

• надати пояснення;

• підтвердити застосування винятків;

• надати додаткові документи;

• а інколи навіть самостійно подати уточнюючу декларацію.

Фактично відбувається зміщення акценту з перевірки обставин контролюючим органом на необхідність самостійного доведення платником правильності своєї позиції.

Натомість платнику пропонується самостійно проаналізувати власні операції, оцінити наявність підстав для застосування винятків та надати документи на підтвердження своєї позиції.

Чи зобов’язаний платник надавати всю запитувану інформацію

На практиці окремі запити містять вимоги надати:

• документи щодо операцій з нерезидентами;

• документацію з трансфертного ціноутворення;

• підтвердження сплати корпоративного податку нерезидентом;

• довідки про податкове резидентство контрагента;

• бухгалтерські документи щодо відповідних операцій.

При цьому далеко не завжди податковий орган пояснює, які саме обставини свідчать про можливе порушення та на підставі яких даних зроблено відповідні висновки.

Особливу увагу привертають випадки, коли податкові органи запитують документацію з трансфертного ціноутворення, підтвердження сплати нерезидентом корпоративного податку або інші документи, необхідні для застосування винятків із пп. 140.5.4 ПКУ.

При цьому не завжди враховується, що обов’язок щодо підготовки або отримання таких документів виникає за наявності передбачених законодавством підстав, а не автоматично щодо кожної операції з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480.

Фактично єдиною підставою для направлення запиту часто стає наявність зовнішньоекономічної операції з контрагентом певної організаційно-правової форми.

Однак сам по собі цей факт ще не підтверджує ані порушення податкового законодавства, ані обов’язок здійснення коригування фінансового результату.

Чому така практика викликає запитання?

Податковий кодекс України передбачає чіткі підстави та процедури для отримання контролюючим органом інформації від платників податків. Водночас сам факт здійснення операції з нерезидентом із Переліку № 480 ще не свідчить про наявність порушення або про обов’язок платника здійснити відповідне коригування фінансового результату.

Натомість масове розсилання подібних листів фактично створює ситуацію, коли платнику пропонується доводити відсутність порушення ще до початку будь-яких контрольних заходів.

Особливо дивно виглядають випадки, коли податковий орган прямо натякає на необхідність подання уточнюючої декларації без проведення перевірки та без встановлення конкретних порушень.

Такий підхід більше нагадує превентивний тиск на платників податків, ніж реалізацію передбачених законом процедур податкового контролю.

Що робити бізнесу?

Отримання такого запиту не означає автоматичної наявності податкового порушення.

Перед наданням відповіді доцільно:

• проаналізувати характер відповідної операції;

• перевірити наявність підстав для застосування винятків із пп. 140.5.4 ПКУ;

• оцінити наявні документи щодо нерезидента;

• перевірити відповідність запиту вимогам Податкового кодексу України;

• сформувати правову позицію щодо обсягу інформації, яка дійсно підлягає наданню.

У багатьох випадках сам факт отримання такого запиту ще не свідчить про будь-які ризики донарахувань.

Висновок

Схоже, що податкові органи розпочали чергову кампанію масового листування з платниками податків щодо застосування підпункту 140.5.4 Податкового кодексу України.

Водночас сама наявність операції з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, не означає автоматичного виникнення податкових різниць або порушення вимог законодавства.

Тому отримання такого запиту ще не означає наявності податкового ризику або помилки у звітності.

У кожному випадку доцільно окремо оцінювати обґрунтованість вимог контролюючого органу та перевіряти, чи дійсно існують підстави для застосування різниць, передбачених пп. 140.5.4 ПКУ.

Фактично такі запити самі по собі не підтверджують наявність порушення, а лише свідчать про підвищену увагу контролюючих органів до операцій із нерезидентами певних організаційно-правових форм.

Спеціально для Oboz.ua

Документальні планові перевірки проводяться відповідно до статті 77 Податкового кодексу України, а порядок формування та коригування плану-графіка визначено Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 №524. План-графік на поточний рік оприлюднюється на офіційному вебсайті ДПС до 25 грудня попереднього року та може коригуватися протягом року – саме таке чергове оновлення відбулося у червні.

За результатами коригування до плану-графіка включено:

• Розділи I та II – 3481 суб’єкт, зокрема юридичні особи (розділ I) – 3324; фінансові установи, постійні представництва та представництва нерезидентів (розділ II) — 157;
• Розділ III (фізичні особи) – 1019 осіб, із розподілом за обсягом річного доходу: І група (до 20 млн грн) – 675; ІІ група (від 20 до 100 млн грн) – 284; ІІІ група (понад 100 млн грн) – 60;
• Розділ IV (юридичні особи – щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати ПДФО, військового збору та єдиного внеску) – 260 платників.

Разом за всіма розділами – 4760 суб’єктів господарювання.

Найбільші зміни торкнулися Розділів I та II: порівняно з попередньою (березневою) редакцією до плану-графіка додано 155 суб’єктів і водночас виключено 58 (3326 залишилися в обох редакціях).

Платникам доцільно перевірити свою наявність в оновленому плані-графіку на офіційному вебсайті ДПС. Нагадуємо, що про проведення документальної планової перевірки платнику має бути вручено (надіслано) копію наказу та письмове повідомлення із зазначенням дати початку перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня її проведення (пункт 77.4 статті 77 ПКУ).

У постанові від 28 травня 2026 року у справі № 520/22570/25 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду необхідно встановлювати не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення, а й момент, коли платник фактично дізнався або об’єктивно повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

І особливо актуальним цей підхід є в умовах воєнного стану.

Формальне вручення не завжди означає реальне отримання

Тривалий час у податкових спорах контролюючі органи послідовно посилалися на положення Податкового кодексу України, відповідно до яких податкове повідомлення-рішення вважається врученим, якщо його було направлено рекомендованим листом за податковою адресою платника.

Саме такий підхід застосували суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

Оскільки податковий орган направив податкові повідомлення-рішення рекомендованим листом за податковою адресою платника, а поштове відправлення повернулося після закінчення строку зберігання, суди дійшли висновку про належне вручення рішень та пропуск строку звернення до суду.

Однак Верховний Суд не погодився з таким формальним підходом.

Що саме повинен встановити суд

На думку Верховного Суду, для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду недостатньо встановити лише факт направлення податкового повідомлення-рішення відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Суд повинен з’ясувати:

• коли платник фактично дізнався про прийняття рішення;

• коли він об’єктивно міг дізнатися про його існування;

• чи мав він реальну можливість отримати відповідну кореспонденцію;

• чи існували обставини, які перешкоджали отриманню поштових відправлень.

Фактично Верховний Суд підкреслив, що питання строку звернення до суду повинно оцінюватися не лише через призму формального дотримання процедур вручення, а й через реальну можливість особи захистити свої права.

Воєнний стан має значення

Окрему увагу Верховний Суд звернув на обставини воєнного стану.

У справі платник податків посилався на те, що через ракетні обстріли був змушений залишити місце проживання та фактично не мав можливості отримувати поштову кореспонденцію за своєю податковою адресою.

Крім того, про існування податкових повідомлень-рішень він дізнався лише після отримання відповідних матеріалів у відповідь на адвокатський запит.

Верховний Суд зазначив, що такі обставини не можуть залишатися поза увагою суду та потребують належної перевірки й оцінки під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду.

Саме по собі повернення рекомендованого листа після закінчення строку зберігання не доводить, що платник податків реально знав або повинен був знати про прийняття податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд застерігає від надмірного формалізму

Одним із ключових висновків постанови стало застереження Верховного Суду щодо надмірного формалізму під час оцінки дотримання процесуальних строків.

Суд прямо вказав, що висновок про пропуск строку звернення до суду не може ґрунтуватися виключно на факті направлення кореспонденції рекомендованим листом.

Такий підхід суперечить:

• принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи;

• завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи;

• принципу доступу до правосуддя.

Фактично Верховний Суд наголосив, що суди повинні оцінювати не лише юридичну форму вручення документа, а й реальні обставини, за яких особа могла або не могла дізнатися про відповідне рішення.

Чому це рішення важливе для бізнесу

Для бізнесу це рішення має практичне значення насамперед у спорах щодо строків оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих під час воєнного стану.

Воєнні дії, евакуація, зміна місця проживання, неможливість отримання поштової кореспонденції або доступу до офісних приміщень стали реальністю для багатьох платників податків.

І саме тому автоматичне застосування формального підходу до вручення документів може призводити до фактичного позбавлення особи права на судовий захист.

Позиція Верховного Суду підтверджує, що в таких спорах вирішальне значення має не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення, а й реальна можливість платника податків своєчасно дізнатися про його існування та скористатися правом на оскарження.

Висновок

Постанова Верховного Суду демонструє важливий підхід до оцінки строків звернення до суду в умовах воєнного стану.

Формальне направлення податкового повідомлення-рішення за податковою адресою саме по собі ще не означає, що платник податків фактично дізнався про його існування. При вирішенні питання про пропуск строку звернення до суду необхідно встановлювати реальний момент, коли особа отримала інформацію про відповідне рішення або об’єктивно могла її отримати.

Для бізнесу це рішення є важливим підтвердженням того, що в умовах воєнного стану право на судовий захист не може ставитися у залежність виключно від формального факту направлення кореспонденції за податковою адресою платника.

Спеціально для Oboz.ua

Згідно з чинним законодавством, дозволи на право користування пільгами з оподаткування, строк дії яких закінчився у період воєнного стану, продовжуються на весь період його дії та ще протягом двох календарних кварталів після його припинення або скасування.

Йдеться про звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів і послуг, безпосередньо виготовлених підприємствами та організаціями, заснованими громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю.

Водночас законодавство встановлює низку обмежень.

Не підпадають під звільнення наступні послуги:

• послуги, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор,
• окремі посередницькі операції (зокрема за договорами комісії, поруки, доручення та довірчого управління без передачі права власності).

Для того, щоб застосувати пільги підприємство має відповідати встановленим вимогам:

• кількість осіб з інвалідністю, які працюють за основним місцем роботи, повинна становити не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників;
• фонд оплати праці таких працівників має становити не менше 25 % загальних витрат на оплату праці.

У разі недотримання вимог законодавства податкові зобов’язання підлягають перерахуванню на загальних підставах із застосуванням фінансових санкцій.

Контролюючі органи рекомендують підприємствам своєчасно перевіряти відповідність установленим критеріям та забезпечувати належне оформлення документів для безперешкодного користування податковими пільгами.

Для багатьох платників податків цей механізм може стати ефективним способом мінімізувати фінансові наслідки податкової перевірки.

У чому полягає механізм?

Підпункт 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлює спеціальний механізм, який діє під час воєнного стану та дозволяє платникам податків за певних умов уникнути застосування штрафних санкцій і пені за результатами документальних податкових перевірок.

Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції та пеня не застосовуються, якщо платник податків сплачує донараховані за результатами перевірки податкові зобов’язання протягом встановленого законодавством строку.

Фактично закон надає платнику можливість погодитися з донарахованою сумою податкового зобов’язання та уникнути додаткового фінансового навантаження у вигляді штрафів і пені.

Для багатьох платників податків це може бути альтернативою тривалому адміністративному або судовому оскарженню, особливо у випадках, коли перспективи скасування донарахувань є невизначеними або економічно недоцільними.

За яких умов можна скористатися цією можливістю?

Для застосування зазначеного механізму одночасно повинні виконуватися такі умови:

• штрафні санкції нараховані за результатами документальної податкової перевірки;

• документальна перевірка була розпочата або відновлена після 1 серпня 2023 року;

• перевірка завершена до припинення або скасування воєнного стану;

• податковим органом визначено суму грошового зобов’язання;

• платник податків сплатив таке зобов’язання протягом 30 календарних днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення.

Важливо враховувати, що зазначений механізм поширюється саме на документальні перевірки та не застосовується до результатів камеральних або фактичних перевірок.

За наявності всіх зазначених умов штрафні санкції підлягають скасуванню, а пеня не нараховується.

Чи потрібно повідомляти податковий орган про сплату?

Податковий кодекс України не встановлює окремого обов’язку повідомляти контролюючий орган про здійснення відповідної оплати.

Разом з тим, з практичної точки зору доцільно направити до податкового органу лист із посиланням на підпункт 69.37. Податкового кодексу України та додати документи, що підтверджують сплату донарахованого податкового зобов’язання.

Такий підхід дозволяє мінімізувати ризик технічних помилок у податкових базах даних та уникнути подальших спорів щодо наявності податкового боргу або штрафних санкцій.

Чи можна використати наявну переплату

На практиці часто виникає питання, чи може платник використати наявну переплату для погашення донарахованого податкового зобов’язання.

Податковий кодекс України не містить прямої заборони щодо використання переплати для таких цілей.

Водночас з огляду на відносну новизну відповідного механізму та відсутність усталеної практики його застосування питання використання переплати доцільно оцінювати в кожному конкретному випадку окремо.

Тому перед прийняттям рішення про використання переплати для погашення донарахованого податкового зобов’язання бажано додатково проаналізувати поточну практику контролюючих органів та можливі ризики застосування підпункту 69.37 Податкового кодексу України.

Важливий вибір: штраф чи оскарження

Водночас платнику податків необхідно враховувати один принциповий нюанс.

Скориставшись механізмом, передбаченим підпунктом 69.37. Податкового кодексу України, платник фактично погоджується з донарахованим податковим зобов’язанням та відмовляється від подальшого оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення.

Тому надалі оскаржити відповідне податкове повідомлення-рішення вже не вдасться.

Фактично бізнес має обрати одну з двох стратегій:

• погодитися з донарахуванням та уникнути штрафних санкцій;

• або оскаржувати результати перевірки та відстоювати свою позицію щодо донарахованого податкового зобов’язання.

Якщо за результатами перевірки винесено декілька податкових повідомлень-рішень, рішення щодо застосування цього механізму може прийматися окремо щодо кожного з них.

Висновок

Механізм, передбачений підпунктом 69.37. Податкового кодексу України, є одним із небагатьох інструментів, який дозволяє бізнесу суттєво зменшити фінансові наслідки податкової перевірки під час воєнного стану.

Однак перед його застосуванням варто ретельно оцінити перспективи можливого оскарження результатів перевірки. В окремих випадках відмова від штрафних санкцій може бути більш вигідним рішенням, ніж тривале оскарження, але лише тоді, коли платник погоджується із самою сумою визначеного податкового зобов’язання.

Саме тому після отримання податкового повідомлення-рішення важливо не лише оцінити суму донарахувань, а й визначити оптимальну стратегію подальших дій. У багатьох випадках своєчасна сплата донарахованого податкового зобов’язання може дозволити бізнесу уникнути значних додаткових фінансових втрат, однак таке рішення доцільно приймати лише після оцінки перспектив можливого оскарження результатів перевірки.

Спеціально для Oboz.ua